Читати книгу - "Небо над Іраном ясне"

на досягнення у збройній боротьбі проти шахського режиму, нагадуючи про жорстоку розправу САВАК з ними, залучали багатьох молодих людей, але імам, побачившись з їх представниками, які клялися у вірності ісламу, поставивши лише кілька запитань, визнав їх віру в Бога неглибокою і орнаментальною, що прикривала неприязнь до духовенства.

        Групи ліберальних інтелігентів раді були б повстати і очолити суспільство, але стихійні виступи, що підігрівалися відозвами імама, диктували свої умови, і вони ставали попутниками, які намагалися зайняти чільне місце в русі. Але Хомейні міряв їх хитку відданість своїми, релігійними мірками. Пізніше він отримає шалений опір своїм діям і назве попутників, а потім ворогів, "лицемірами", кличкою, даною нестійким перетвореним мусульманам пророком Мохаммедом.

        13 січня 1979 при величезному скупченні народу біля Тегеранського університету було зачитано послання імама Хомейні:

        "В силу шаріатського права і на підставі вотуму довіри, даного мені більшістю іранського народу, з метою здійснення ісламських цілей тимчасово призначається Рада ісламської революції, що складається з компетентних, відданих і заслуговуючих на довіру мусульманських діячів…"

        У країні встановилося двовладдя. Шах покинув країну. Вулиці Тегерана заповнили радісні натовпи. Люди співали і танцювали. Вони вимагали якнайшвидшого повернення Хомейні, але продовжував діяти військовий стан, і Бахтіяр з генералом Хайзером і іншими американськими радниками все ще не хотіли здаватися, військові робили збройні вилазки з казарм, всі аеропорти були закриті. Ходили чутки, що літак Хомейні збираються підірвати.

        Очікуваний приліт був відкладений на шість днів. Найбільш поважні релігійні авторитети сіли в бест в мечеті Тегеранського університету, тобто відмовлялися виходити звідти до повернення імама. У Тегеран стікалися люди з усієї країни, в них стріляли, їх чавили танками, але зупинити потік людей було неможливо. Нарешті, 1 лютого Хомейні ступив на рідну землю. Його зустрічали, за різними даними, від 4 до 6 мільйонів чоловік. Імам виголосив подячну промову і пішов на кладовище Бехешті Захра, де ховали мучеників революції.

        Там він проголосив призначення нового уряду.

        Бахтіяр не вірив своїм вухам, але через два дні стало відомо ім'я іншого прем'єра, релігійного, інженера Базаргана, якого, незважаючи на його приналежність до ліберального Руху за свободу, рекомендувала революційна рада.

        Бахтіяр з Хайзером гарячково готували військовий переворот, але зустрічати імама прийшли також багато військових. Потім на сторону народу стали переходити цілі з'єднання. 9 лютого в Тегерані почалося сум'яття. Дивізія шахської гвардії напала на персонал військово-повітряної бази, яка стала на бік революції. Народ кинувся підтримувати. Бої йшли всю ніч, люди отримували зброю з арсеналу бази.

        На другий день радіо за наказом генералів оголосило, що з 16-ї години нікому не дозволяється виходити на вулицю. Імам Хомейні заявив, що це суперечить шаріату.

        "Дорогі брати і сестри, не пускайте страх в свої серця, з волі Всевишнього істина переможе…"

        Зараз, навіть важко уявити собі, що відбувалося. Відомо, що Бастилію взяли малою кров'ю. Лютнева революція в Росії була майже безкровною, а під час жовтневого більшовицького перевороту загинуло всього шість чоловік. У Тегерані ж казарми різних родів військ атакували багатотисячні натовпи, бідно озброєні, при поки що незначній підтримці військорвих, які відгукнулися на заклик Хомейні. Танки і знаряддя били прямою наводкою, громадили буквально гори трупів, але люди йшли і йшли під вогонь, обліплюючи танки.

        Захоплені радіо і телебачення 11 лютого 1979 року оголосили про остаточну перемогу Ісламської революції і встановлення Ісламського правління.

                                      * * *

        "Кров переможе меч" - таким був девіз Хомейні, який вважав жертовність вищою стадією духовної досконалості. Тепер, скориставшись революційним підйомом, він поставив перед собою завдання створити здорове суспільство на основі поваги кожним його членом ісламських традицій і дотримання заповідей пророка Мохаммеда і непорочних імамів. Але для цього необхідно було побудувати ісламську державу, ідеологію і структуру якої він розробляв протягом всього свого тривалого вигнання.

        Зрозуміло, Хомейні був ідеалістом в загальноприйнятому значенні цього слова, тобто ніколи не зраджував своїм ідеалам, в своєму благочесті вірив у Боже Провидіння і потойбічну нагороду за праведне життя, постійно вдосконалюючись і зводячи до мінімуму свої мирські гріхи. Але це був той рідкісний випадок, коли ідеаліст виявився прозорливим політиком, і дуже спостережливим, працьовитим практиком. Тимчасовий уряд Базаргана, що включав фахівців, підпорядковувався Раді Ісламської революції, яка складалася з революційного духовенства, і обидва були під контролем Хомейні.

        Поряд з ними був створений Комітет Ісламської революції, який намагався взяти під свій контроль озброєних під час повстання людей і відповідати за порядок, безпеку. Але не все йшло гладко… Ситуація була складна, оскільки до колишніх політичних організацій додалися нові, і далеко не всі підтримували ідеї ісламського правління. В умовах проголошеної демократії всі вони вимагали собі місця під сонцем і навіть створювали власні збройні сили. На противагу духовенство збирало свою масову партію, на чолі якої стали такі соратники Хомейні, як Бехешті, Ардебілі, Хоменеї, Хашемі-Рафсанджані та Бахонар, Партія Ісламської Республіки (ПІР)…

        У країні, де при чисельності шахської армії в 400 тисяч чоловік і в руках народу виявилося 300 тисяч одиниць вогнепальної зброї, якого б то не було спокою чекати було важко. Місцеві революційні комітети і трибунали ставили до стінки осіб, які співпрацювали з шахським режимом, куди потрапляли не тільки саваківці і армійці, які брали участь у розстрілах демонстрацій, а й чиновники, промисловці, інтелігенти. Революційний терор здійснювався не централізовано, за вказівкою керівництва, як це було в Росії, коли купка новоявлених правителів, які належали до юдейського племені, використовуючи ниці і класові інстинкти, нацьковувала корінне населення один на одного, знищувало людей, традиції, релігію. Хомейні був стривожений і закликав населення здавати зброю, але місцеві комітети заносило, і було далеко до втілення ісламського способу правління, коли, за його словами, "вся нація - начальники і підлеглі, співробітники установ і торговці, релігійні діячі та студенти, роботодавці і робітники - усі будуть братами і рівноправними. Вочевидь, що між ними буде панувати братерство, не існуватиме конфліктів з приводу посад, рангів, багатства і т.п.; майно всіх і кожного буде щиросердно надане в розпорядження всіх і кожного".

        Тоді він зробив, мабуть, єдиний правильний хід в умовах революційного кипіння і прагнення груп всіх відтінків політичного спектру, особливо ліворадикальних бойових дружин, відтіснити духовенство від керівництва революційним процесом. Утримати владу можна було лише створивши військово-політичну організацію, до якої б увійшли озброєні загони розрізнених революційних комітетів і окремі бойовики, полонені харизматичною особистістю імама. І така дисциплінована організація була створена 24 лютого 1979 року під назвою Корпусу вартових ісламської революції (КВІР). Вона була створена на противагу армії, але визнавала авторитет духовенства, і, ще не відзначена повною його