Читати книгу - "Мільйон на рулетці"

«Колеса Фортуни»

Величезне колесо над входом крутилося з шаленою швидкістю навколо трикутної стрілки з неонових ламп. Кожні півхвилини воно сповільнювало рух і зупинялося, і щоразу, опиняючись біля сектора «головний приз», стрілка декілька разів хиталася, чувся дзенькіт монет і кілька нот якоїсь веселої пісеньки.

Казино «Колесо Фортуни». Збігло півтора року, як ми винесли звідси двісті дев’яносто тисяч чистого прибутку, а його обладнання не змінилося.

Правда, тепер весь хол першого поверху займали ігрові автомати, але все інше, від поруччя сходів до пластикових квітів, не зазнало змін.

— Двічі в одну річку, — сказав я.

— Елементарно, — заспокоїв мене Мишко.

Ми пройшли в ігровий зал, стали біля рулетки, я зробив п’ять ставок, усі виграв.

Але потому фортуна залишила нас.

Мишко штовхнув мене плечем і сказав:

— Дивися.

Я глянув на стіну і побачив, що чотири з п’яти відеокамер спрямовані на нас.

Я досвідчений гравець і цього не люблю! Я мовчки зробив нову ставку. Вже через хвилину молоденьких круп’є змінили двоє інших чоловіків. Вони звертались виключно до мене й Мишка — інші учасники гри їх не цікавили, і пропонували робити ставки. Досить було зробити одну, щоб зрозуміти, що казино ополчилося проти нас.

Ми поміняли стіл, а казино — круп’є. Ми зробили ставку, вони натиснули три кнопки, і ми програли.

Нас упізнали.

— Он вони.

— Де?

— Точно вони.

Гра відразу ж утратила сенс. Залишалося тільки зібрати фішки.

— Непогана ідея, — сказав один із охоронців, який зупинився поруч зі мною.

— Адью, — сказав Мишко.

— Ходімо, — мовив я.

Добре, що нам хоч дали поміняти фішки на гроші. Щоправда, до каси обміну довелося йти в супроводі п’яти охоронців на чолі з начальником охорони «Колеса Фортуни».

Вони йшли мовчки на відстані кількох кроків.

А коли ми сіли в машину, яка стояла на ґанку під колесом, що крутилося і переливалося вогнями, начальник охорони підняв руку з затиснутою в ній слухавкою і посміхнувся.

Це означало тільки одне — уже сьогодні ввечері всі казино, які ми обіграли колись, знатимуть про наш приїзд.

2

І вони дізналися, але, як виявилося вже через півгодини, це була не єдина неприємність того вечора.

Ми приїхали до грального будинку з назвою… Хоча яке це має значення, як він називався. Ми тільки під’їхали до стоянки, оточеної деревами, на золотих осінніх вітах яких світилися лампи, і Мишко вже зібрався одержати від обслуги картку, як тут до нас підійшло двоє високих охоронців, і один із них сказав:

— На жаль ви не можете бути гістьми нашого казино.

— Поїхали, — сказав я Мишкові.

Але він уже почав втрачати самовладання.

— Поїхали! — повторив я.

Вони вже дізналися про нас? Ну то й що з того?

— Поїхали!

Нарешті Мишко почав дуже повільно виїжджати зі стоянки, він навмисно зачепив крайслер, а потім збив фари з якогось мерседеса, що випадково опинився на його шляху.

Він нервував, а тому зупиняти його було безглуздо.

Коли ж ми в’їхали в підземний гараж нашого готелю, і фари нашого автомобіля освітили трьох хлопців, які били зовсім юну дівчину, я не став його стримувати, знаючи з досвіду, що тільки бійка може допомогти йому зняти напругу.

З

Мишко не натиснув на клаксон і не виключив фари.

Він просто вийшов з машини і пішов до хлопців. Ті прикрили очі руками, оскільки були геть тупими, спробували пригрозити:

— Ей, ти, погаси світло.

— Ага.

Мишко підійшов до них, ударив першого, скрутив його навпіл, як зламану прасувальну дошку.

Удар величезного кулака в обличчя другого. А потім низка ударів у живіт третього. Блискавичних і дужих.

Ніхто з них навіть не робив спроби підвестися.

Дівчинка плакала. Мишко підійшов до неї і запитав:

— З тобою усе гаразд?

— Ні, — відповіла вона.

Їй було років сімнадцять, не більше. Симпатична, тоненька. Навіть розвазюкана туш і розмазана від ударів помада не могли приховати краси.

— Іди додому, — сказав я, наблизившись до неї.

— Не-мо-жу, — заплакала вона.

Я висловив здогад:

— У тебе немає домівки. А в сумочці презервативи і чиста білизна.

Вона тільки кивнула.

Виявилося, я мав слушність.

Малолітка-проституточка, яка живе з ще п’ятьма-шістьма такими ж, як вона дівчиськами в якій-небудь двокімнатній дірі. А хлопці були її сутенерами, саме тому вона не могла повернутися додому, якщо, звичайно, не хотіла, щоб, оговтавшись, вони зняли з неї скальп або понівечили обличчя лезом.

Я витяг з кишені сотню і простяг їй.

— Навіщо? — запитала вона.

— Знімеш номер у готелі або виїдеш з міста.

— У мене немає паспорта-а-а-а.

Це теж не здивувало — її сутенери забрали його.

4

Я дивився на неї зовсім без жалю. Деякий час розмірковував, потім запитав:

— Хочеш працювати на мене?

Вона знизала плечима.

— Що ти придумав? — запитав Мишко.

Я ж пояснив проститутці: