Читати книгу - "Джордж і корабель часу"

Вона танцювала кімнатою, поки не помітила, що Джордж уже не спить — дівчинка зробила колесо й опинилася просто перед ним.

— Та-да-а-ам! — вигукнула вона. — Доброго ранку! — Привіт, — сказав у відповідь Джордж.

Хлопець здивувався: ще вчора ввечері вона була не на жарт налякана, а тепер — така весела й бадьора.

— Я не знав, що ти гімнастка!

— Ага! — засяяла дівчинка. — Я займаюся з віртуальною інструкторкою. Виспався? Хочеш смузі? Ти радий, що я вирушаю в Чудесну академію?

— Е-м-м, вибач за те, що сталося вчора ввечері, ну, коли інспектор прийшов і все решта, — попросив пробачення Джордж: йому було справді прикро за те, що через нього дівчинка таке пережила.

— Який інспектор? — блиск в очах Геро погаснув. — Не приходив ніякий інспектор. Ти про що?

Джордж згадав, що вчора на вимогу інспектора Емпірей стер її останні спогади. Але він вирішив спробувати ще раз. Має право, адже його відправляють у небезпечну й незаконну подорож...

— І я розповідав тобі, що прилетів сюди з космосу, — забула?

— Неправда! — зморщила носика Геро. — Ти біженець із Потойбіччя! Ти сам так казав, коли ми познайомилися в пустелі.

Джордж зрозумів: спогади Геро добряче підчистили. «Так не можна», — подумав він. Якщо навіть ті, які хочуть творити добро — а він дуже сподівався, що Емпірей та Німу творили саме добро, — здатні на такі жахливі вчинки, як-от стирати у малих дітей пам’ять, майбутнє можна сміливо назвати катастрофою...

У цю мить відчинився люк і увійшла Німу, тримаючи в руках два невеликі наплічники.

— Опікунко! — вигукнула Геро й кинулась її обіймати. — Слава найкращому зі світів!

— Слава Едему і слава Дампу, який зробив його великим — хай живе довго і щасливо! — відповіла опікунка.

— Доброго ранку, — чемно мовив Джордж — він не знав жодного з тутешніх привітань.

— Доброго ранку! — відповіла Німу з-за спини Геро.

При денному світлі Німу виглядала набагато старшою, ніж здалося Джорджеві ввечері. Видно було, що вона силкується стримати емоції, але очі її блищали. Вона делікатно вибралася з обіймів Геро.

— Пора вирушати.

— До Чудесної академії? — обличчя Геро засяяло.

— Так, — зітхнула жінка.

— О Дампе добрий! — вигукнула Геро. — Це буде так кру-у-уто! Бувай, Джордже, бувай, Бульцмане, бувай, Емпі Нетямущий! Я вирушаю в Чудесну академію, а коли стану така старезна, як моя опікунка, буду керувати Едемом! Джордж помітив, як Німу скривилася.

— Можеш не казати Джорджеві «Бувай!», — мовила жінка. — Краще скажи «Привіт!».

Вона обернулася до хлопця.

— Шкода, що нам не вдалося нормально поспілкуватися. Мене звати Німу, я опікунка Геро. Ми маємо поквапитися — Геро повинна покинути Бульбашку до того часу, як сонце дійде до зеніту в день, коли їй виповнилося дев’ять сонцедампів.

— Тобто тут немає жодної дитини, старшої за дев’ять років? — запитав Джордж.

— Жодної, — підтвердила опікунка.

— А ви де живете? — поцікавився Джордж.

— В урядовому містечку за межами Бульбашки. Воно називається Гермосвіт, — пояснила жінка. — Я працюю в уряді, і тому моя дитина мусить жити в Бульбашці, поки не настане час перейти до Чудесної академії — звісно, після того, як вона складе всі іспити. У мене нема іншого вибору.

Голос Німу звучав набагато тривожніше, ніж учора вночі, коли вона говорила впевнено й рішуче. Жінка начебто хотіла переконати Джорджа, що Геро зростала в Бульбашці не за її бажанням. Хлопця бентежила одна думка.

— А де живуть інші діти? — запитав він. — Ті, чиї батьки не працюють в уряді, або ті, що не склали іспитів? Куди їх відправляють?

— Ти маєш рацію: в Едемі чимало дітей, яким пощастило не так, як Геро, — сказала Німу. — Ми всі повинні якомога краще служити Дампу — хай живе довго і щасливо! — і задля цього деякі діти мусять іти працювати.

Вона сумно посміхнулася до Геро.

— Але це не для моєї доньки.

— Ясно, — сказав Джордж, зрозумівши, що Німу більше нічого йому не розповість.

Однак він звернув увагу, що Німу називає Геро своєю донькою, хоч та нібито не розуміє, хто така мама.

— Але Німу, скажіть: що насправді відбувається в Чудесній...

— Чудесна академія, — голосно промовила Німу, перебивши Джорджа, — дуже відрізняється від усього, що досі бачили діти!

— Тому що вона найкрутіша! — вигукнула Геро.

Проте з виразу лиця Німу Джордж зрозумів, що в Чудесній академії все якраз навпаки. Що ж там діється? Він сподівався, що йому ніколи не доведеться про це дізнатися.

— Збирайся, Геро, — Німу дала дівчинці один наплечник, а другий простягнула Джорджеві.

Геро побігла пакувати свої різнобарвні спортивні костюми. Поки дівчинка була зайнята, Німу сказала до Джорджа:

— У нас дуже мало часу...

Але хлопець не дав їй договорити.

— Хто ви такі? — рішуче запитав він.

— Слухай мене, Джордже, — Німу проігнорувала його запитання. — Проведи Геро до Альби — і все буде добре. Емпірей передає твоєму роботові всю інформацію, що знадобиться під час мандрівки.

Вона дала хлопцеві папірець, на якому було похапцем накреслено щось схоже на карту. На карті був позначений великий материк і маленький острів, над яким був напис — «Альба».

— Що то за Альба? — запитав Джордж, поклавши карту до