Читати книгу - "Безмірна залежність"

— А чому не до Михайла? Адже він з тобою в одному місті живе. Він поруч, і повинен бути в курсі всього.

— Денис хоч і в Тюмені, але він мій найближчий друг. Саме він про мене все знає.

«Так, це правда, адже саме йому Ілля розповів про нас», — подумала я і остаточно заспокоїлася.

— Гаразд, Ілля, мені пора йти працювати, а то я в ці дні взагалі нічого робити не могла. Час повертатися до життя!

Ми попрощалися, і я, нарешті, змогла повернутися до роботи. Зателефонувала мамі, всім, хто знав про те, що сталося, хто підтримав мене в ці дні, коли, здавалося, я можу збожеволіти.

— Ти ж розумієш, що питання, яким чином Олена прочитала ваше листування, так і залишилося відкритим? І Іллі доведеться це пояснити, — сказала мені тітка, і вона була права. Але я знала, що ми навряд чи з Іллею будемо ще раз повертатися до цієї розмови.

А взагалі, я дуже втомилася. Була морально виснажена. Мені захотілося банальної тиші, аби тільки ні про що не думати. Увечері я приготувала собі гарячий шоколад, поставила комедію, яку Ілля мені давно радив подивитися, вимкнула інтернет і, нарешті, змогла трохи розслабитися.

Начебто все було добре, але осад залишився. До того ж, питання, чи є у Олени мої фото, залишалося без відповіді. Я була рада, що Ілля зателефонував їй, нагримав, намагався мене захистити. Але він зовсім не хотів захищати себе. Невже йому було все одно, що хтось читає нас? Але я втомилася про це думати, і о десятій годині вечора вже лягла спати.

«Скажу чесно: всесвіт, боги, ангели всіляко оберігали мене в ці півтора дні. Всіма знаками, снами (дякувати Богу, мені був дарований повноцінний сон) вони переконували мене, що все буде добре. Особлива подяка Денису, який підтримав мене у важку хвилину, проявивши себе справжнім чоловіком і другом. І особлива вдячність Іллі. Він зателефонував і заспокоїв мене. Ось тільки я зараз відчуваю цілковите спустошення. Мені було настільки погано всі ці дні, що зараз, по-перше, я до сих пір відчуваю якесь хвилювання, а, по-друге, певну апатію. Не хочеться більше боротися, хочеться дати Іллі час відпочити, подумати, все вирішити. Для мене було важливо знати, що він не відморозився від мене, тепер я спокійна і готова дати йому свободу дій. Він не зникне, а я поки теж морально відпочину. Всі події вибили мене з колії. Я занадто багато думаю — це знищує моє життя. Треба прийти до тями.

14.06.2017, 21: 55»

Прокинувшись вранці, я побачила, що Ілля телефонував мені після десятої, а потім написав: «Ну, гаразд, тоді на добраніч».

Ближче до обіду я йому написала:

«Вибач, вчора рано спати лягла, дуже втомилася».

«Щоб більше такого не було, а то отримаєш по дупці».

Я посміхнулася такій відповіді. Я взагалі завжди посміхалася, коли Ілля був на зв'язку. Він оточив мене в ці дні величезною турботою. Хоча питання Олени мене все ще хвилювало.

— Я змінив всі паролі, в тому числі, і на розблокування планшета. Хоча її фізичний контакт з планшетом виключений, — сказав Ілля, коли зателефонував мені.

— А у неї є ключі від твоєї квартири?

— Цілком ймовірно, що є. Колись ми жили разом близько місяця, вона могла тоді зробити собі дублікат.

— Ох, тоді тобі потрібно змінити замки!

Ілля розсміявся:

— Ти така чарівна, Полінко!

— Чому ти так несерйозно до цього ставишся? А раптом я приїду до тебе в гості, а вона пробереться до квартири і нападе на мене?

— Звідки вона дізнається, що ти приїхала? В будь-якому випадку, у нас є варіант сховатися в готелі, — продовжував жартувати він.

— А якщо вона викладе наші фото в мережу?

— Чи тобі не однаково? Кому потрібні ці фото?

— Ти правий. Навіть якщо вона це і зробить, я не залишуся в боргу. У мене є знайомі юристи, і я зможу притягнути її до відповідальності.

Ілля ніяк не прокоментував мою загрозу. В черговий раз в мою голову закралася думка, що для мене наше з Іллею спілкування набагато важливіше і цінніше, ніж для нього.

«Я тільки що чітко відчула (і від цього стислося серце), що Ілля мене не любить і йому на мене начхати. В принципі, його сум'яття і сумніви мені зрозумілі, тому що я дуже вже за нього чіпляюся.

16.06.2017, 14:11»

І все ж мої сумніви зникли, а впевненість в нашій взаємній любові зміцніла, коли настали вихідні. Напередодні в п'ятницю ми проговорили з Іллею до півночі, не в силах відірватися одне від одного. Я поділилася з ним планами придбати собі босоніжки, і ранок суботи розпочався з його ніжних слів:

«Прокидайся, мила, я цілую тебе міцно-міцно. І чекаю фотографії твоїх прекрасних ніжок в босоніжках. Я допоможу їх тобі вибрати».

Якщо чесно, мене це напружило. Я їхала до торгового центру разом із мамою і не хотіла відволікатися на Іллю. Тим більше, фотографувати кожну пару взуття і відправляти йому, чекати реакції. Ні, це все не входило до моїх планів. Але Ілля так хотів взяти в цьому участь, що я не могла йому відмовити. До того ж, вчора він сказав, що у нього прекрасний смак.

Ілля дійсно мені допоміг. Я купила одну пару, яка сподобалася йому, і другу, що сподобалася мені. Потім я поїхала в гості до батьків, а Ілля продовжував писати мені повідомлення, хоча і знав, що я зайнята. Він ніби не міг насититися мною, нудьгував, писав дуже романтичні слова, а коли, годині о восьмій вечора, я отримала повідомлення «Поцілуй мене негайно», то зрозуміла, що шалено хочу додому.

І ця ніч дійсно виявилася шаленою.

— Знаєш, — зізнався Ілля, — я ще ніколи ні з ким