Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Замах (Щось краще за смерть)

Читати книгу - "Замах (Щось краще за смерть)"

144
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 59
Перейти на сторінку:
то емігрантські провідники запідозрять у зраді одного зі своїх колег. Можливо, це був звичайнісінький дезінформаційний маневр, можливо, крок якоїсь заплутаної інтриги, але й це було завдання, яке під силу будь-кому. Зрозуміло, що це не міг бути хтось із тих, кого інфільтрували в організацію і хто вже, можливо, був відомий відповідним службам безпеки. Але хіба це причина, щоб доручити це саме йому? Можливо, це випадковість, можливо, це тимчасово, можливо, скоро йому дадуть серйозніше завдання, але в ньому вже зародилися сумніви щодо майбутнього. На місці Бориса він вчинив би зі співробітником, у надійності якого засумнівався, так само: доручив би менш важливу роботу, «розробив» би його і спробував загнати в пастку. З таким станом справ його єство мусило погодитися, з іншого боку, це розізлило його. Це через те, що відверто сказав про свої вагання щодо завдання, яке віддано виконав, через те, що не хоче бути безмозким автоматом, бездумним різником. А може, через те, що заговорив про одруження з німецькою дівчиною? Він шкодував, що завів ту розмову, шкодував, що на якусь мить довірився йому.

Раптом Леонід згадав Богдана Стернюка. Дивно, бо десь років зо два вже минуло, як він бачив Стернюка востаннє і не часто згадував цього чоловіка. А знайшов він його у кімнатці в жалюгідному пансіонаті Альтона. Час від часу він виходив на зв'язок з ним, проте останнім часом справи йшли не кращим чином. Ще до зустрічі з Леонідом Богдан наполягав на тому, щоб його дружині дали дозвіл на переїзд на Захід. Дозволу так і не дали. Раптом він виявив бажання повернутися сам. Гамбурзька поліція, що відала справами іноземців, затримала на декілька днів його заяву для розслідування, яке так нічим і не закінчилось, Богдан Стернюк — маленький, худорлявий чоловічок, який кульгав унаслідок поранення, отриманого під час війни, одразу запанікував, убив собі в голову, що його розкрили, що він у небезпеці і що надалі залишатися йому тут не можна. Він боявся, що його арештують чи вб'ють.

Про все це Леонід доповів, але Борис вважав Богданові страхи перебільшеними, — він, мовляв, хоче таким чином об'єднатися з сім'єю. Богдан мав залишитися. Але він почав утрачати своє агентурне значення і вимагав дедалі більше грошей. Коли Леонід його знову відвідав, то Стернюк так боявся повернення, що навіть про нього не згадував. Він уже бажав залишитися і пообіцяв покращити свою роботу, але на це потрібні були більші кошти, бо у нього збільшилися витрати, хоч не зміг пояснити до пуття, на що саме. Щось тут було не так, можливо, що й кінці з кінцями не сходилися. Виглядав він напрочуд погано. Темні круги під глибокозапалими очима, безкровні губи, від гострого носа до країв рота пролягли глибокі зморшки. Коли запалював сигарету або коли прибирав чорне волосся, яке так і падало йому на чоло, то вкривався краплинками поту, а руки тремтіли. Йому було важко зібратися з думками, і чим довше Леонід сидів у нього, тим помітнішим це ставало. Наступного дня Леонід прийшов під час Богданової відсутності обшукати його кімнату. Тоді він ще був заповзятливим працівником органів і інколи робив за власною ініціативою те, що його не просили, але що вписувалось у рамки поставленого завдання. З такими відмичками, які він мав, зробити це було неважко. Коли б його хтось і застукав у темному вестибулі, де смерділо так, неначе там сховали труп, який розкладався, то дав би собі легко раду. Але ніхто не появився, так що мав досить часу, щоб зробити обшук.

Тепер він пригадав, що тоді знайшов посеред нехитромудрих Богданових пожитків, який уже давно розтринькав усе, що мало більшу-меншу вартість. Альбом з картинками оголених тіл, акуратно вирізаними з журналів, частково порнографічного ухилу. Цей потяг до еротики міг викликати відразу, проте не являв для Леоніда ніякого професійного інтересу. А у коробці з-під сигар він знайшов шприц, який усе пояснював, — поганий стан здоров'я Богдана, брак грошей і те несподіване бажання залишитися тут, де, очевидно, він мав свого постачальника. Все це робило Стернюка вкрай небезпечним. Борис терміново відкликав його на так звану нараду. Леонід тоді сам зустрів його в аеропорту Темпельгоф і відвіз до Карлсгорста. Виглядав він тоді, можливо, прийнявши дозу, досить добре. Це було востаннє, коли Леонід бачив Богдана Стернюка. Потім Борис сказав, що про нього подбають, призначать курс лікування, а згодом дадуть якусь неважку роботу, яка йому буде під силу.

Дивно якось, що він згадав із усього цього не стільки самого Богдана, скільки той альбом з картинками партнерів, які завдавали одне одному болю і творили одне з одним бозна-що, і той шприц, щоб колотися в руки й ноги, бо без цього вже не обійтись. Докази того, що Богдан Стернюк був надто самітний, такий самітний, що почав божеволіти.

Леонід скочив із ліжка, щоб прийняти душ, коли подумав: мене до такого стану довести їм не вдасться. Я маю Гедвіг і буду за неї боротися. Хай там що.

9

Йому сповнилося шість років, коли у їхній маленькій темній хатинці в Вузівці на стіні повісили портрет, якого він раніше не бачив. Батько, напевне, ховав його, бо згодом цей портрет теж зник. Але тоді він висів на стіні — портрет полковника, чоловіка з вузьким обличчям і акуратно підстриженими вусами. Під портретом горіла лампада, стояли квіти, а вони разом молилися за полковника, який став жертвою замаху у портовому місті далекої маленької західної країни. А тепер, через двадцять років, він приїхав до цього міста і стояв біля могили полковника, за упокій душі якого він свого часу мусив молитися і про якого йому заборонили з будь-ким говорити, просто-таки ні з ким. Борис показав йому на карті Роттердама, де ця могила. Коли Леонід прибув до цього міста, віднайти могилу було неважко. Він просто приєднався до роззяв, що спостерігали дивовижну процесію на чолі з єпископом та священиками в шатах, які тут незвичні, з вінками та незнайомими прапорами. Все було дивним, воно не вписувалося у сірі алеї з переважно однаковими надмогильними плитами, у цей акуратно доглянутий парк з доріжками, вистеленими жорствою та підстриженими газонами, у ці ряди тополь, плакучих верб та ялин, над якими сяяло сонце. Як цей акуратний

1 ... 23 24 25 ... 59
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Замах (Щось краще за смерть)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Замах (Щось краще за смерть)"