Читати книгу - "Скелет у шафі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Ви нічого ще не знаєте? – розпочала поштарка свою трансляцію, рада з того, що Крохмальській справді нічого невідомо. – Сьогодні в селі таке сталося. Згоріла хата Рогачки!
Крохмальська відчула, що в цю хвилину їй вартує скорчити здивовану міну і вигукнути: «Що ви кажете!» Але вона не володіла даром акторки, боялась переграти і викликати до себе підозру неприродною поведінкою. То ж від страху бути викритою, промовчала. А листоноша вже вкотре за сьогоднішній ранок повторила, як дикторка радіо – оголошення:
– Лягла я рано… І не дивно: увесь день – на ногах. То ж як тільки голову до подушки, то й очі – межи пір’я! Але вночі збудилася і вийшла на двір…
І вона розповіла, як побачила, що горить хата сусідки, як кинулася до дверей. Хоча й ненавиділа Рогачку, але в цю хвилину в неї пробудилося милосердя. Коли Цидулка відчинила двері до хати Рогачки, то її вибуховою хвилею відкинуло аж до плота. Щоправда, сусіди, вислуховуючи її сповідь, ставили під сумнів вибухову хвилю. Бо вважали, що насправді вогонь в хатинці Рогачки ледь животів і, якби його не кинулись ворушити, він би й сам погас. Але Зонька, ввірвавшись до кімнати, спричинила протяг, від чого багаття розійшлося ще більше…
Одне слово, язик листоноші не встигав за думкою і добряче розболівся, поки його господиня завершила свою розповідь.
– Уявляєте, сусідка в останню вже хвилину вибігла, в чім мати народила – в сорочці і в однім мешті! – закінчила історію пожежі Зоня. Її новина так приголомшила Світлану, що вона не стрималася.
– Хто вибіг? Рогачка? – спантеличено перепитала Світлана і від внутрішньої напруги над її верхньою губою виступила роса.
– А хто мав би бути замість неї? – звела брови Цидулка і здивовано стулила губи. – Рогачка – господиня цієї хати, то й не дивно, що з неї вибігла вона, а не якась інша баба.
– Сама вибігла? – перепитала Світлана.
– Авжеж, сама. Слава Богу, діти – в інтернаті… Ти розумієш…
«Невже з нею нікого не було? «– подумала Світлана і мало не крикнула: «А де Чучундер?»
– …Заходьте, цьоцю Зоню…водички випийте, – запропонувала Світлана листоноші. Вона подумала, що втомлена тітка відпочине, переведе дух і в хаті більше всього їй розкаже, ніж на дворі…
– Все біля хати також згоріло, ніхто не вижив! – промочивши горло з аліюмінієвого горнятка, заторохтіла Зоня. – Уявіть собі, навіть тільна корова задихнулася, а з неї згодом ще теля вискочило! Живісіньке! Але відразу ж здохло! О-о-о! Приїхали вогнеборці. Але старший спершу почав вручати їм ордени і медалі, бо раніше у нього на це не було часу. Відтак наказав їм воду економити. І справді, трохи подзюркотіло з тієї сикавки – і на тому вода скінчилася. А пожежники просили нас не впадати у відчай і запевняли, що вони цю пожежу тримають під контролем!
Світлана відчула, що якщо поштарка не стулить рот, то вона не витримає, упаде на коліна і зізнається у скоєному. Коли учора в сутінки вона мала намір знищити Рогачку та невірного коханця і взяла у союзники пачку сірників, то не замислювалася, що буде із суперницею, якщо вона, позбувшись житла, залишиться живою? До такого повороту Крохмальська була не готова. І зараз у ній виразно заворушилося розкаяння. Їй раптом так стало шкода згорілої хати, Рогачки, Чучундера, корови, яка так рано пішла із життя і, хоча на її совісті були яблука, кущі малини листоноші та лани з покровами колгоспного вівса, але вона цим не порушувала гармонії довкілля; Прокинувся жаль у Крохмальської навіть до мух, будяків та кропиви, усього цього дикого краю, спокій якого вона своїм приїздом потривожила. Здавалося, що навіть птиці за вікнами скривджено замовчали. Недарма колись боги прикували Прометея до скелі ще й наказали орлові клювати його печінку за те, що той віддав вогонь людям. Відчували, що від його «просвітництва» пахне криміналом!
Щоб припинити жаский монолог сільської цокотухи, Світлана все ж спробувала переставити розмову на інші рейки.
– Ви, може, мені лист принесли? – запитала вона у Зоні навмання. Об’ївшись інформації, вона хотіла розпрощатися з її розповсюджувачкою.
– О, а я і забула! – понизила голос на цілу октаву Цидулка, ображено звівши очі на Крохмальську. Хоча кореспонденція – річ потрібна, але ж пожарище в селі траплялося не щодня і, на думку листоноші, було більш знаковою подією, ніж якийсь там клаптик паперу зі штемпелем! «Мабуть, мене хтось випередив, – вирішила вістова, – адже село – завжди таке акустичне!..»
Коли Цидулка, розчарована байдужістю Крохмальської, подалася геть, то Світлана збагнула: у неї немає іншого виходу, як утікати з цього місця, туди, де черешні спокійно дають себе купити на ринку, а не чекають, доки до них хтось добереться; туди, де жінка почуває себе не такою слабкою, менше потребує надійного плеча мужчини із запахом горіхового листя і зі страху втратити його не буде спалювати цілий світ; туди, де – рідші краплі дощу; де користуються водночас двома презервативами в надії, що один з них вціліє; де гул бджілок імітують автомобілі, а замість джерела дзюркотить вода в унітазі; де взимку економлять на сніжках, а напровесні торгують жмутками знесилених
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скелет у шафі», після закриття браузера.