Читати книгу - "Донор для небіжчика"

157
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 85
Перейти на сторінку:

Останні дні телефон уперто мовчав. Зазвичай йому дзвонили у двох випадках: щодо роботи або помиляючись номером. Отже, Алекс. Розмовляти з ним у Германа було бажання не більше, ніж викликати «добру допомогу»; він довго дивився на телефон, очікуючи, коли той нарешті заткнеться. Зрештою, сам того не очікуючи, Герман зняв трубку.

— Слухаю… — він намагався говорити рівним голосом, щоб сховати старечий фальцет.

— Привіт… Геро, це ти? — озвався жіночий голос.

Герман здивовано підняв брови; не міг пригадати жодної жінки (крім матері), яка раптом дзвонила б йому додому, та ще й у такий пізній час.

— Так, це я, — відповів Герман, перебираючи імена знайомих.

— Вибач, що… — в її голосі Герман уловив хвилювання, — …тебе турбую. Я хотіла сказати… Мені дуже шкода, що у вас із Алексом усе так вийшло… В офісі поки мовчать, але я вже в курсі. Він так поводився після вашої розмови… Ти вирішив піти?

— Карино… Ти?.. — Герман був більш ніж здивований.

— Так… — здавалося, вона захвилювалася ще більше.

Тільки чому?

Карина була секретаркою Алекса і працювала в компанії з першого дня її заснування. Алекс тоді наполіг, щоб улаштувати ледь не аналог шаолінського іспиту для кандидатів на цю роботу — крім серйозного досвіду і звичайних секретарських навичок, Алекс вимагав іще знання як мінімум двох іноземних мов і наявності прав водія. Карина прийшла першою на співбесіду і, на здивування обох босів, стала єдиним учасником конкурсу — після короткої наради з Алексом вони вирішили, що розглядати інші кандидатури вже не варто. Карині було двадцять п’ять років, незаміжня, без дітей. І, що теж було важливо, мала безперечно яскраву зовнішність. Словом, Карина для них була справді скарбом (особливо, якщо врахувати, що початкову зарплату новоспечені боси могли запропонувати їй досить скромну).

Утім, наскільки коштовним співробітником була Карина, для Германа було питанням другорядним. Вона стала єдиною жінкою, в якій Герман бачив свій шанс відшукати нормальні людські стосунки, дізнатися, що таке любов, створити родину, врешті. Це був Шанс. Герман відчув його відразу.

Якби…

Прокляте якби змусило Германа ховати свої почуття цілі два роки: щодня зустрічаючись із Кариною в офісі компанії, підготовляючи разом ділові папери й навіть розважаючись на вечірках, які влаштовував Алекс (він гадав, що після спілкування в неформальній обстановці колектив працюватиме ще краще).

Те, що геть-чисто придушило в Германі всяке прагнення зблизитися з Кариною, стало другою хворобливою подією в його житті, після поїздки в Ригу, коли йому виповнилося шістнадцять років.

Приблизно через місяць, як Карина почала працювати в компанії, Герман зважився на ближче знайомство. Привід теж не забарився — невелика вечірка в офісі, присвячена підсумкам роботи компанії за початковий період (цифри, звичайно, були ще дуже скромні, однак у півтора разу перевищували сподівані).

Починалося все непогано: Герман двічі запросив Карину на повільний танець, завів дружню розмову. Він збирався запросити її втретє (ця спроба була останньою — вечірка вже завершувалася) й запропонувати провести додому.

Саме звідси і почалися невдачі. Від хвилювання потіли долоні, і Герман постійно тер їх об штани, сидячи в кутку кімнати й чекаючи повільного танцю. Потім він зачепив ногою ніжку стільця, коли бажаний танець таки почався; проклятий стілець перевернувся й, немов Германові на зло, загримів, як тисяча сто одинадцять африканських тамтамів. Подекуди почувся смішок. А підсумком проваленої «операції» стало «перехоплення» Карини одним із підлеглих Германа.

Приголомшений розчаруванням, він вийшов на вулицю покурити. Коли його думки трохи впорядкувались, Герман вирішив, що не все втрачено. По-перше, ніхто не заважав йому поговорити з Кариною цього ж вечора, коли всі почнуть розходитися; по-друге, якщо не сьогодні, то буде ще багато інших можливостей. «І взагалі, ти поводишся як чотирнадцятирічний хлопчак…» — думав він, дивлячись на небо, засипане зорями.

Він уже збирався повернутися нагору, коли помітив дві постаті, що з’явилися з іншого входу в будинок і прямували до автостоянки, розміщеної неподалік. У Германа закалатало серце: він упізнав Карину й Алекса. Вони явно квапилися. Куди міг квапитися Алекс зі своєю секретаркою?

Вони сіли в машину й поїхали. На перший погляд, у цьому не було нічого особливого — шеф (Алекс не пив спиртного на цій вечірці), маючи машину, підвозив свою секретарку додому, — якби не та обставина, що Карина жила в сусідньому домі біля офісу…

Після того Герман часто запитував себе: може, найпершою тріщиною в їхніх з Алексом стосунках був не горезвісний Пунктик партнерської угоди, а саме цей випадок?

Однак за наступні два роки Герман не помітив між Алексом і Кариною жодного натяку на те, що їхні стосунки виходять за межі службових; чи, може, вони обоє ретельно ховали від навколишніх свій зв’язок? Або щось сталося між ними лише один раз і назавжди залишилося в минулому? Або… або… або…


Зрештою, основним для Германа було зараз те, що йому несподівано подзвонила сама Карина, та жінка, в якій він одного разу побачив свій шанс.

— Вибач… я тебе не одразу впізнав, — він докладав величезних зусиль, щоб правильно модулювати свій голос.

На якийсь час обоє замовкли.

— Геро, — нарешті вимовила Карина. — 3 тобою все в порядку?

«Вона помітила,

1 ... 23 24 25 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Донор для небіжчика», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Донор для небіжчика"