Читати книгу - "Забути неможливо зберегти"

маршрутка повзла, немов черепаха. І все-таки чверть на сьому журналіст набрав на домофоні номер квартири Араміса. Тут на нього вже чекав «мушкетерський» квартет у повному складі, включно із якоюсь незнайомою д’Артаньян. Тиждень тому, завершивши розмову з Олегом, вона пішла у ванну розгримуватися, знімати накладки із грудей та стегон і перевдягатися. Але тоді з ванної так і не вийшла: проходячи повз зачинені двері, журналіст почув тихе схлипування – очевидно, вона згадала на самоті свою подружку Любашу… Тому Олег не став затримуватися і, нашвидку випивши ще чашечку кави по-портоськи, забрався геть. До речі, було вже доволі пізно, та й гроза на Київ насувалася.

Сьогодні ж д’Артаньян здавалася зовсім не опасистою, а просто помірно вгодованою, навіть майже стрункою. Зник не тільки дефект верхньої губи, але тепер вже і припухлість щік. От що робить із жінкою навіть легкий грим! Ну що тут скажеш: артистка…

– Отже, насамперед ви хочете довідатися, хто саме вбив мадам звідницю? – запитав Араміс Олега, ледь вони переступили поріг робочої кімнати. «Мушкетери», які сиділи на диванчику, швидко перезирнулися й чогось запосміхалися.

– Про вбивцю треба було розповісти, коли ми вчора по телефону розмовляли, а сьогодні мене інше хвилює: з дівчинкою що сталося?

– З донечкою цієї мерзотниці?

– Ну, про небіжчиків треба або добре говорити, або…

– Здається, якщо вбита була мерзотницею, то називати її інакше немає жодного сенсу, – похмуро пробурмотів Атос, дивлячись на зчеплені в замок пальці.

– Я розумію ваші почуття до цієї жінки, проте…

– Якщо пана власкора це заспокоїть, то з дівчинкою все гаразд. За винятком того, зрозуміло, що відтепер її вихованням займеться рідна тітка: адже не в сільську глухомань до дідуся з бабусею везти зразкову вихованку дитячої Академії мистецтв!

– А батько дівчинки?…

– У молоді роки з покійною вербувальницею один негідник повівся не дуже добре, відтоді вона мужчин і зненавиділа. Доню завела вже в літньому віці винятково для власного задоволення, скориставшися послугами анонімного донора сперми. От до чого дійшов прогрес.

– У жінок є така штука, як «біологічні годинники». Якщо він спрацює, тут уже хоч на вухах стрибай, а крихітку свою заведи, – глибокодумно додала д’Артаньян. – Отже, мадам діяла згідно з власними уявленнями про те, що є «добре» і що «зле».

– Це тому вона інших жінок не жаліла? – похмуро спитав Олег.

– І тому також. Але в кожному разі, цієї мерзоти більше немає. І нікому більше вона долю не спаскудить.

– То її дочка…

– Послухайте-но, вам же зрозуміло сказали: тепер вихованням дівчинки займеться тітка, – повторив Атос. – Дитина жива-здорова, окрім загибелі матері, з нею все повністю гаразд. Зате прекрасну квартиру після матусі успадкує, бо ця гнида про заповіт завчасно подбала. І навіть свою обожнювану Академію мистецтв відвідуватиме ще цілий рік: навчання ж бо проплачено…

– Тобто гроші з рахунку Академії вимагати назад не стали?!

– Пхе, як ви собі це уявляєте? Хто в наш жорстокий час погодився б добровільно віддати гроші, що надійшли на його рахунок!..

– І все-таки мені шкода дівчинку, – якомога жорсткіше мовив журналіст. Атос лише руками розвів:

– А мені от уявляється, що якби всю цю кашу заварили не ми, а якісь інші люди, то вони насамперед викрали б дівчинку. Це ж найлегше: вкрасти і змусити відповісти за брудні діяння негідниці-матусі дитину, яка до цих діянь зовсім не причетна, окрім самого факту своєї появи на світ!.. Але ми, майте на увазі, на це не пішли. Ми ж не негідники якісь, не нелюди, не розбійники з великої дороги – поцінуйте хоча б це.

Трохи помовчали, потім Олег сказав:

– Добре, оскільки з дівчинкою всі гаразд, скажіть, чому мадам убили, а не стали з неї гроші вимагати?

– Вона давно на гачку висіла, отже і не стали, – охоче пояснив Атос.

– Як, тобто, на гачку? На якому? У кого?

– Це для нашої справи несуттєво.

– І все-таки?…

– Ну добре, добре! Тільки коротко… – здався «мушкетер». – Загалом, якщо без подробиць, то за нашою мадам вже значилися два проколи, що їх пробачили й потихеньку зам’яли. Але завдяки витівці нашої д’Артаньян, кількість проколів зросла до трьох. А за таке вже не розбираються, не вибачають – за таке просто, без фантазій убивають.

– Отже, мадам вербувальниця була приречена?…

– Ясна річ! Від самого початку, – розплився у посмішці Атос. – Інакше ми не бралися б за справу, якби не впевненість у кінцевому результаті.

Ще трохи помовчали. «Мушкетери» терпляче чекали, доки Олег переварить почуте.

– Ну, припустімо, про інші проколи мадам, які їй пробачили, мені знати необов’язково… Але ви сказали, що вбили її тупо й без фантазій…

– Я сказав «просто», а не «тупо», – уточнив Атос.

– Ну добре, добре, не чіпляйтеся до слів! Отже, ви знаєте, як убили вербувальницю?

– Зрозуміло, знаємо. Адже особисто мені з відомих причин хотілося насолодитися найменшими подробицями цього процесу.

– І мені також, – додала д’Артаньян. – Тому можливість відстежити саме вбивство Араміс нам люб’язно забезпечив.

Геній технічних наук підвівся, злегка вклонився і знов опустився на стілець біля увімкненого, але сплячого комп’ютера.

– Як же все сталося?

– Повторюю: просто й без фантазій. Пізнім вечором, майже вночі