Читати книгу - "Дивні пригоди Петера Шлеміля"

Батько пішов у емігрантський загін. Зносячи нестатки, родина шукала притулку в Бельгії, в Баварії, аж поки не опинилася в Берліні.

В 1796 році підліток записується пажем прусської королеви, а там дістає змогу навчатись у французькій гімназії, потім у військовій академії. В 1798 році він уже прапорщик, а за три роки — лейтенант піхотного полку. Траплялось, що трохи неповороткий, задумливий офіцер армії Фрідріха-Вільгельма III то з’являвся на парад без шпаги, то губив свою роту. Образ розлюченого полковника грізним привидом плавав за ним навіть у кругосвітню подорож через п’ятнадцять років…

Як тільки перший консул Бонапарт 1801 року дозволив емігрантам повернутися на батьківщину, граф Шаміссо з родиною виїхав до Франції. Адельберт з причин фінансового характеру залишається в Німеччині і щораз глибше поринає в стихію німецького життя. Він заактується творами Клопштока, Гете, Шіллера, Канта, особисто зближується з Фіхте і здружується з гуртком обдарованої молоді. Пише вірші спершу французькою, потім німецькою мовою. В 1904 р. видає власним коштом «Альманах муз» і відтоді органічно входить у літературне життя німецької молоді.

Але тут проблема національного конфлікту між Францією і Німеччиною, загострюється на гребені історичних подій і спускається до особистої драми Шаміссо. Йдучи на Пруссію, Наполеон І видає декрет про розстріл кожного француза, що стане під чужий прапор. Шаміссо не дозволяють відставки. Він залишається в полку, який не дуже певний своєї перемоги… Але буря тепер проноситься над головою: прусські фортеці падають одна за одною без єдиного пострілу…

Як людина з високорозвиненим почуттям честі, як офіцер, Адельберт фон Шаміссо гостро переживає ганьбу поразки. На цей раз він домагається відставки, їде у Францію, але не знаходить там своєї ниви і поривається знову до Німеччини, де розпочав і літературну, і природознавчу працю. Найсвітлішим епізодом у Франції було його перебування в домі мадам де Сталь, про яку поет згадує: «В колі цієї величної, чарівної жінки я прожив незрівнянні дні, спізнався з багатьма знаменитими людьми того часу і пережив шмат наполеонівської історії, його ворожість до сили, що не скорялась йому; ніщо поруч з ним і під ним не сміло почувати себе незалежно…»

Широта поглядів і прагнення до незалежності споріднювали Шаміссо з мадам де Сталь. Режим диктатури їх не влаштовував…

В 1812 році Шаміссо вступає на медичне відділення Берлінського університету. Але спокій тривав недовго. Надходить рік відновлення війни німецьких держав проти Наполеона. Патріотичні настрої ведуть німецьку молодь на поле «битви народів» — під Лейпцігом.

Чогось подібного Шаміссо — людина без батьківщини — вже зазнав у 1806 році, коли наполеонівський декрет поставив його перед вирішальним вибором. З того часу стихія бурхливих літ кидала його то у Францію, то знов у Німеччину. Очевидно, за той час багато гострих зіткнень пережив поет, багато дум заховав на дні душі… 1813 рік був тільки останньою краплею, — і Шаміссо написав свою повість-казку.

Сам Шаміссо, очевидно, не почував національної зради. В затишку тріумфальної наполеонівської тіні він не дуже цікавився своєю власною… Зате подолані і поневолені Наполеоном німці настільки болісно переживали зневаження національної честі й гордості, що навіть французові не могли дарувати втрату її. В їхньому середовищі він змушений був гостро осмислити цю втрату.

Все це треба зважити, щоб зрозуміти місце автобіографічного елементу в повісті про Шлеміля. Це важливо, оскільки критика пов’язувала з цим центральну в творі проблему втраченої тіні. До цього, без сумніву, прислужився такий натяк в автобіографії самого поета: «Світові події 1813 року, в яких я не міг брати діяльної участі — тоді я вже не мав батьківщини або ще не мав батьківщини — по-різному вибивали мене, помимо моєї волі, з обраної колії. В це літо я написав, щоб самому трохи розвіятись і потішити дітей одного приятеля, казку «Петер Шлеміль», що була прихильно прийнята в Німеччині і стала популярною в Англії».

За цим спокійним далеким спогадом треба уявити собі, що пережив тоді Шаміссо, якого товариші відрадили од участі у війні й створили йому затишок для наукової праці…

З цих переживань виріс його найвизначніший твір.

Змальовуючи життя свого героя, Шаміссо вгадав власне майбутнє (випадок ясновидіння, не такий вже рідкісний у літературі, — згадаймо «П’яний корабель» Артюра Рембо), бо саме таке майбутнє він вимріяв, вистраждав і знайшов як єдиний вихід. Цим виходом були подорожі по світу.

В 1815 році автор «Дивних пригод Петера Шлеміля» став натуралістом російської полярної експедиції і на кораблі «Рюрик» під командою капітана Отто Коцебу три роки плавав навкруги світу. Величезні матеріали і спостереження його, зібрані за цей час, створили Шаміссо ім’я вченого в різних галузях природознавства. В 1819 році його обирають почесним доктором філософії Берлінського університету, членом Товариства натуралістів. Він стає забезпеченою людиною. Працює ад’юнктом Ботанічного саду. Згодом одружується з вісімнадцятирічною дівчиною і вступає в спокійну, щасливу пору свого життя.

В двадцяті роки приходить до Шаміссо літературна слава, його поезії стають надзвичайно популярними: їх читають напам’ять, кладуть на ноти. Його портрет висить поряд з портретом Гете. Росте його авторитет ученого-ботаніка і лінгвіста. В зеніті слави Шаміссо помирає 21 серпня 1838 року.

Серед німецьких поетів-романтиків Адельберт Шаміссо душевно наймолодший, найпрогресивніший. Він розширює тісну тематику романтизму, сміливо вносить в неї — один з перших у світовій літературі — соціальні, політичні, індустріальні мотиви. Гейне, — його Шаміссо перший оцінив і підтримав, — взагалі виділяє автора «Шлеміля» зі школи романтиків і відносить «більше до молодої, ніж старої Німеччини».

Для багатої німецької літератури Шаміссо, без сумніву, не тільки видатний поет свого часу (щоправда, деякі німецькі критики відводили йому почесне місце як єдиному французові, що став німцем), але й живий поет, якого не забувають.

Понад чотириста пісень на слова поета — лише один з проявів цієї життєздатності.

У