Читати книгу - "Русалонька із 7-В. В тенетах лабіринту"

Субота. Стільки всього переробити! Навідатися в інтернет, піти (хоч на це ще треба наважитись!) у музей до Хазяйчиного архіву, зрештою — просто сісти й подумати над останніми подіями й зрозуміти свої почуття.

І, звісно ж, було б дивно, якби Софійці ніхто не перебив її планів!

Вихідним настроєм і не пахло. По-перше, мама з татом знову помчали в Половинчик помагати бабусі й дідусеві на городі. А це значить, що малого Ростика лишають на Софійку. Няньку-сусідку бабу Валю й до цього не турбували у вихідні, а коли вийшла заміж, тим паче…

По-друге, тепер на Софійчиній шиї ще три дитини: спасибі Сашкові (ох же, й сердита на його вчорашні витівки! Псих ненормальний!), підкинув мороку!

По-третє, ранній телефон Сніжаниним ніжним голосочком ощасливив: у тітоньки позапланові пацієнти, а в Пустельника невідкладні справи, тому до обіду Софійці доведеться посидіти ще й із небожем Сергійком!

Поки Софійка терміново робила вдих-видих, аби хоч якось дати раду несподіваним проблемам, дівчата побились за те, хто першою братиме Ростика на руки, на плиті задимівся чайник (за метушнею забула налити води!), у двері подзвонила тітонька, яка, мов новорічного гостинця, лишила в коридорі немовлячу корзину з Сергійком і помчала геть.

— Бігом роздягни, він же вкутаний знадвору!.. — прокотилося луною з-за дверей.

Ні, це просто несте-е-е-ерпно!

Дівчата вхопились за малого шістьма руками і, поки Софійка драяла чайника, якось там поділили його між собою і помирились.

Коли ж вона зварила Ростикові кашку й повернулася кликати дівоту до чаю, то мало не випустила з рук пляшечки. У вітальні панувала повна ідилія: Віра трясла брязкальцем над маленьким Сергійком, Люба тримала на колінах Ростика, а сповнена власної гідності Надя сиділа посередині й поважно читала «Курочку Рябу».

А коли вона сама востаннє читала братикові казку? Така зайнята!..

— Дід бив, бив — не розбив! — Надя увійшла в роль. — Баба била, била — не розбила!..

Ростикові, мабуть, подобалось, бо зацікавлено стежив за нянькою.

— …А мишка бігла, хвостиком зачепила…

— Ишка! Більа! — схвильовано повторив братик. Хотів сказати, що мишка бігла!

— Мій ти розумню-у-у-умнику! — три поцілунки одночасно тицьнулися в його голівку та щічки.

Взагалі-то, братик — її, Софійчин!

— Хвостиком зачепила, яєчко впало, покоти-и-илось і… розбилось!

— Пальо! — захоплено повторив Ростик.

Це ж треба, як раптом забалакало!

Сестрички аж заливалися щасливим сміхом від хлопчикових успіхів.

— Дивіться, і мій Сергійко сміється! — вказала на меншого Віра.

Взагалі-то і Сергійко не зовсім їхній! Але гаразд уже, сьогодні Софійка добра!

— И-гіко!..

— Ой, у Ростика гикавка? — сполохалась Люба. — Це від голоду!

— Ні, — зметикувала Надька. — Игіко — це Сергійко.

— А ми Сергійка ще Кавунчиком називаємо! — додала Софійка.

— Кавунчиком?

— Це його прізвище — Кавун!

— Ха-ха-ха! А він геть і трошки схожий на кавунчика! Смачненький і кругленький!

Поки дівчата заглядали до малого, Софійка впевнено вихопила в Люби Ростика. Зараз наїмося каш…

Чи взяла якось незграбно, чи братик сам вивернувся, але якось звалився на диван, а звідти, перекотившись, гепнувся на підлогу…

Аж похолола: не так від тривоги за брата (падав останнім часом постійно), як від сорому за непрофесійність, іще й при свідках. Та й ревиська зараз буде — перетинки потріскають!

Зависла напружена тиша: як учора після падіння сервізу.

Але, поки Ростик дивився на публіку й підбирав тональність, у якій заревіти, всюдисуща Надька промовила:

— …А яєчко впало й покотилось!..

— Кокотився! — повторив малюк. Був трохи збентежений, що йому перебили плакання.

— Ростик упав і кокотився! — пожартувала Любка.

— Софійка бігла, кашкою зачепила, а Ростик упав і покотився! — добавила й Вірка.

Всі аж загойдались од чергової порції реготу.

— Ой, рятуйте, я зараз впаду! — хапалась за живіт Надька.

— І буде: «Надька впала й кокотилась!» — скоренько віддячилась Софійка.

— Аби не щось інше! — хихотіла дотепниця Вірка. — Бо Ростик у памперсі, а наша Надя…

Чергова хвиля реготу змусила засміятись уже й Софійку.

Хихотіння вляглося. Кожен займався своїм, як раптом…

— Стривайте, тут хтось… Хтось наче добирається знизу! — насторожилась Люба.

— Ану тихо!