Читати книгу - "Первісна. Дорога на Тір Мінеган"

би ти, щоб тебе немовлям забрали від них разом із сестрою?

— Ні, — твердо відповів Бренан. — Не хотів би.

— Якщо твої батьки ще не пішли на наступне переродження, — продовжувала Ґвен, — і досі перебувають у Кейґанті, то можеш не сумніватися: зараз вони дивляться на тебе з Небес і пишаються тобою. Пишаються тим, що змогли, всупереч ворожому оточенню, виростити з тебе справжнього відьмака. Також я певна, що вони пишаються й Шайною — могутньою відьмою та чудовою дівчиною. Нещодавно вона стала повноправною сестрою, а в такому віці це рідкість.

— Вона зараз на Тір Мінегані? — поцікавився Бренан.

— Ні, на Півдні, в маленькому королівстві Леннір. У тамтешньої принцеси виявили Відьомську Іскру, і Шайна поїхала домовлятися з її батьком-королем. Власне, перемовини вже фактично скінчилися, просто король Келлах продовжує наполягати на одному неприйнятному для нас пункті лише для того, щоб якнайдовше затримати при собі дочку. Проте Шайна стверджує, що незабаром вони вирушать у дорогу, зачекають лише на весілля принцесиного двоюрідного брата.

— Ти з нею листуєшся?

— Ну, правильніше буде сказати, що це вона листується зі мною. Реґулярно пише мені, а я відповідаю їй зрідка, бо після втрати Іскри можу створювати лише плетиво чекання. Свої ж листи передаю звичайним способом до сусіднього Ридихена, де при дворі тутешнього ґрафа Ідвала гостює сестра Елайн вер Мовірнін, а вона вже надсилає їх Шайні. До речі, сьогодні по обіді я відряджу гінця, щоб сповістити про тебе. Може, й ти хочеш їй написати?

Трохи повагавшись, Бренан заперечно хитнув головою:

— Ні, не хочу. Я ж зовсім не знаю її, а вона взагалі нічого не чула про мене. Не стану ж писати: „Привіт, я твій брат, якого лишили на Лахліні…“ Та й хтозна, як вона поставиться до мене.

— Гарно поставиться, обіцяю. Шайну завжди засмучувало, що її… гм, люди, яких вона досі вважає своєю ріднею, жодного разу не відвідали її на Тір Мінегані, а всі їхні листи були куці й сухі. Вона дуже хотіла любити їх, та вони самі цього не дозволяли. А тепер у неї з’явиться справжній брат… — Ґвен на секунду замовкла. — Хоча ти маєш рацію. Вам краще розпочати з особистого знайомства, а не з обміну листами. Можеш зачекати на Шайну тут, вона неодмінно завітає в Кил Морґанах на зворотному шляху. А можеш відразу поїхати до Тір Мінегану.

— Навіщо? — спохмурнів Бренан.

— Для зустрічі з найстаршими сестрами. Так чи інак, а ти належиш до відьомської спільноти. Ти — наш брат.

— Раніше їх це не дуже турбувало. Вони разом з Айліш вер Нів кинули мене майже на вірну смерть.

Ґвен стиха зітхнула.

— Я розумію твої почуття, Бренане. Та все одно раджу тобі побачитися з найстаршими. Хоча б для владнання майнових питань. Тір Мінеган здавна стоїть на позиції, що ні відьмачки, ні відьмаки не мусять нікому служити, щоб заробляти собі на прожиття. От я, втративши свою Іскру, отримала Кил Морґанах. Так само й ти зможеш обрати собі маєток у будь-якому з Північних Королівств — або, за твого бажання, на одному з островів, де Тір Мінеган має земельну власність.

— Мені не потрібна милостиня!

— Це не милостиня. Розглядай це як справедливе відшкодування. Крім того, ти опанував лише частину своєї сили, тобі ще треба навчатися. А жоден чаклун тут не зарадить, бо твоя маґія має відьомську природу.

З упертості Бренан збирався сказати, що не хоче навчатися, але передумав. Це була б відверта брехня — бо насправді він дуже хотів оволодіти всією маґією, що її мав, і плести чари так само майстерно, як робила це Ґвен.

— А ти, — запитав Бренан нерішуче, — могла б навчати мене?

Вона замислено подивилася на нього і повільно кивнула:

— Можу спробувати, хоча успіху не ґарантую. Я цілком контролюю свій відбиток Іскри і вмію майже все, що підвладне моїй силі, проте зовсім не маю вчительського досвіду. Я взагалі ще недосвідчена, мені ж лише дев’ятнадцять, та якщо наполягаєш, попрацюю з тобою.

— Я не наполягаю, в жодному разі, — запротестував хлопець. — Вибач, що так безцеремонно нав’язався тобі…

— Ради Дива, Бренане, — урвала його Ґвен. — Ти не так мене зрозумів. Я лише мала на увазі, що буду для тебе не найкращою вчителькою. Але я хочу навчати тебе, я дуже рада, що ти тут, мені так бракувало відьомського товариства… — В її очах застигли біль і гіркота. — Аби ж ти знав, як я сумую за Тір Мінеганом!

— Тебе вигнали звідти? — необачно зірвалося з Бренанового язика. — Тобто, — запізніло став виправлятися він, — я хотів спитати…

— Все гаразд, — заспокоїла його дівчина, — ніхто мене не виганяв. Я сама поїхала, з власної волі. Нестерпно бути відьмачкою там, де була відьмою, раз по раз зустрічатися зі співчутливими поглядами, знати, що мене жаліють навіть ті менші сестри, яких я постійно діймала, кепкуючи з їхньої недолугості й вихваляючись своєю майстерністю… Зате ми з тобою однакові, у твоїй присутності я не почуваюсь неповноцінною. — Вона силувано всміхнулася. — Та ворожка з Доврана зробила мені велику послугу, коли надіслала тебе в Кил Морґанах. Ти тут дорогий і бажаний гість. Я рада, що ми зустрілися.

Поки Бренан підбирав гідні слова для відповіді, Ґвен раптом насторожилась і повернула вбік голову, до чогось дослухаючись.

— Здається, — промовила вона, — повернувся Ліам. — З цими словами схопилася на ноги, підбігла до вікна і визирнула назовні. — Точно, це він. Ходімо, я вас познайомлю.

„Мабуть, її чоловік,“ — подумав Бренан, неохоче підводячись із крісла. Його не надто надихала майбутня зустріч з людиною, через яку Ґвен позбулася Іскри і тепер так страждала. Схоже, вона вже шкодувала, що пожертвувала силою заради кохання, проте минулого не повернеш…

Вийшовши в коридор, Ґвен звернула в інший бік, ніж той, звідки вони прийшли.

— Перехопимо його в їдальні, — сказала вона Бренанові. — Зазвичай Ліам повертається з