Читати книгу - "Кваліфікація повторності злочинів"

— на момент вчинення особою нового злочину минули строки давності притягнення її до відповідальності за раніше вчинений злочин;

— особа була звільнена від відповідальності за раніше вчинений злочин у встановленому законом порядку.

Іншими словами, це є обставини, які виключають повторність злочинів. Крім того, це загальне правило повторності, яке стосується усіх злочинів.

У юридичній літературі досі дискусійним є питання про те, чи можна вважати новий злочин повторним, якщо за перший злочин суб'єкт був звільнений від кримінальної відповідальності. Наприклад, В. П. Малков зазначає, що новий злочин, вчинений після звільнення від кримінальної відповідальності за перший злочин, не можна розглядати як повторний, оскільки рішення про звільнення «означає дострокове зняття правових наслідків вчиненого злочину до спливу строку давності притягнення до кримінальної відповідальності»[141]. Натомість С. Г. Келіна вважає, що другий злочин при звільненні особи від кримінальної відповідальності є повторним, оскільки таке звільнення застосовується лише за наявності в діях особи складу злочину[142].

Однак погодитися з визнанням повторним злочину, вчиненого особою, яка до цього звільнена від кримінальної відповідальності за вчинення іншого злочину, не можна. Адже, як зазначено в юридичній літературі, якщо строки давності не скінчилися, цього ще недостатньо, щоб другий злочин був визнаний повторним[143]. Як зазначає О. В. Наден, необхідно, щоб між особою, що вчинила новий злочин, та державою ще існувало кримінальне правовідношення, породжене фактом вчинення попереднього злочину[144]. І лише поки таке правовідношення існує, держава має повноваження визнавати раніше вчинене особою діяння злочином та застосовувати будь-які правові заходи за його вчинення, зокрема й визнавати повторним наступний вчинений особою злочин.

Втрата злочином свого кримінально-правового значення як елемента повторності в передбачених ч. 4 ст. 32 КК України випадках є похідною від припинення кримінально-правових відносин між державою та особою з приводу вчиненого нею злочину. Припинення таких відносин означає, що факт вчинення особою злочину не повинен породжувати жодних негативних кримінально-правових наслідків для неї, чи розглядатись як елемент повторності.

Юридична природа рішення, за яким сплив строк давності кримінального переслідування розриває реальний зв'язок між окремими епізодами кримінальної діяльності. Відповідно, між першим і наступним злочином мають минути такі строки, які не анулюють юридичного значення попередніх суспільно небезпечних посягань.

З’ясування питання спливу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, погашення або зняття судимості має не тільки теоретичне, а й практичне значення.

Під давністю притягнення до кримінальної відповідальності в теорії кримінального права розуміють встановлений законом період часу по спливу якого з моменту вчинення злочину за наявності передбачених законом умов визнається непотрібним притягнення особи до кримінальної відповідальності[145].

Матеріально-правовою підставою застосування інституту давності в кримінальному праві вважається істотне зменшення суспільної небезпеки вчиненого злочину внаслідок спливу значного проміжку часу. Я. М. Брайнін вважає, що підставою давності є втрата суспільної небезпеки особи, яка вчинила злочин[146]. М. С. Таганцев обгрунтовав існування давності притягнення до кримінальної відповідальності, з одного боку, непотрібністю й безцільністю призначення в таких випадках покарання, а з іншого — процесуальними труднощами відновлення подій минулого[147].

Сплив строку давності означає, що раніше вчинений злочин юридично ніби не існує, його правові наслідки вичерпані. З юридичного погляду повторність означає вчинення двох або більше злочинів, тоді як після спливу строків давності по одному з них не має такої множинності суспільно небезпечних діянь, яка необхідна для повторності злочинів.

Щоб правильно зрозуміти питання про те, чому випадки вчинення злочину особою, яка має судимість за раніше вчинений злочин, утворюють повторність, а при погашенні чи знятті судимості виключається можливість розглядати знову вчинений злочин як повторний, необхідно з’ясувати поняття і сутність судимості у кримінальному праві. У кримінально-правовій літературі існує декілька визначень поняття судимості. Судимість — це правове становище особи, яке виникає внаслідок засудження її за вчинений злочин з дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду і триває визначений законом термін, спричиняючи несприятливі для засудженого кримінально-правові наслідки[148]. Судимість — це передбачені законом правові наслідки засудження, які тривають певний період і визначають особливий правовий статус особи, яка має судимість[149].

Передумовою виникнення судимості є вчинення особою діяння, що містить склад злочину, передбачений КК України. Судимість пов’язана із вчиненням конкретного злочину і засудженням за нього. Закінчується судимість її погашенням чи зняттям.

Як зауважив В. В. Голіна, кримінальне