Читати книгу - "Кваліфікація повторності злочинів"

право виконує свої завдання (ч. 1 ст. 1 КК України) характерним для нього способом, у тому числі конструюючи підвищену кримінальну відповідальність за допомогою судимості[150]. Одним із кримінально-правових наслідків судимості є те, що вона може бути врахована при кваліфікації вчиненого злочину чи при призначенні за нього покарання[151]. Зокрема, повторність злочинів, рецидив злочинів, має місце тільки за наявності судимості за раніше вчинений злочин і лише за цієї умови вчинене особою утворює кваліфікований склад відповідного злочину (наприклад: ч. 3 ст. 109; ч. 2 ст. 110; п. 13 ч. 2 ст. 115; ч. 2 ст. 127; ч. 2 ст. 133; ч. 2 ст. 164; ч. 2 ст. 185; ч. 3 ст. 296 КК України).

Що ж до впливу судимості на повторність, то тут однозначності немає. Деякі вчені вважають, що не у всіх випадках зняття чи погашення судимості має значення для застосування положення кримінального закону про повторність злочинів. С. Бородін писав, що вбивство може кваліфікуватися як повторне, незалежно від того, погашено чи знято судимість за попереднє вбивство[152]. В. О. Владіміров вважає, що зняття чи погашення судимості за перший злочин може мати значення в тих випадках, коли повторність законом пов’язана із судимістю, і не матиме значення, коли у законі говориться про повторність вчинення злочину, незалежно від судимості за нього[153].

Переконливу критику поглядів, згідно яких для повторності злочинів не має значення факт зняття чи погашення судимості, наводять Х. Шейнін, М. Загородніков. Так, Х. Шейнін вважає, що зняття чи погашення судимості за перший злочин у всіх випадках виключає можливість розглядати новий злочин як повторний[154]. М. Загородніков зазначає, що після зняття судимості особа визнається такою, що не вчиняла злочин. Сплив з моменту відбуття покарання вказаних у законі строків і не вчинення упродовж певного часу нового злочину означає, що особа пройшла перевірку, стала на шлях виправлення і тому може розглядатися такою, що не вчиняла злочину[155].

Згідно з ч. 2 ст. 88 КК України судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України. Судимість встановлює граничну межу для повторності. Відповідно до ч. 4 ст. 32 КК України повторність злочинів може мати місце лише до моменту погашення чи зняття судимості за попередній злочин. У ст. 32 КК України вказана лише кінцева межа повторності, показником якої є стан судимості, а тому для початкової межі повторності судимість значення не має. Це означає, що якщо особа вчинила злочин, за який притягається до кримінальної відповідальності, однак після постановлення обвинувального вироку і до набуття ним законної сили вчиняє новий злочин, те, що в неї не виникає судимості, не означає, що це є умовою, яка юридично денонсує повторність, оскільки для того, щоб бути знятою чи погашеною вона, принаймні, має виникнути.

Звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання, зняття чи погашення судимості є умовами, що припиняють кримінально-правові відносини. Отже, первинним чинником, який має впливати на повторність, є наявність кримінально-правових відносин між особою, яка вчинила предикатний злочин, та державою. Правова ситуація, пов’язана із не виникненням в особи судимості, як результат засудження, у ч. 4 ст 32 КК України, не може оцінюватися як умова, що денонсує повторність за раніше вчинений злочин, оскільки погашення чи зняття судимості є лише засобом для візуалізації припинення кримінально-правових відносин, а не самостійною умовою юридичної денонсації предикатного злочину для вирішення питання щодо повторності[156].

Непорозуміння щодо ролі судимості в юридичній денонсації повторності не обмежуються зазначеним. Більш важливим є визначення строку тривання «активності» повторності злочинів щодо предикатного злочину, якщо особу, яка його вчинила, було звільнено від покарання. Оскільки у ч. 4 ст. 32 КК України передбачено лише такі умови денонсації повторності, як звільнення від кримінальної відповідальності та погашення чи зняття судимості, то відповідно до букви закону, стосовно особи, яка була звільнена під покарання за вчинений предикатний злочин, не маючи згідно з ч. 3 ст. 88 КК України судимості, не може бути застосована жодна з умов, передбачених ч. 4 ст. 32 КК України. Адже, по-перше, вона зазнала кримінальної відповідальності, оскільки була звільнена лише від покарання, а не від кримінальної відповідальності. По-друге, у зв’язку з тим, що особа звільняється від покарання, про що зазначається у відповідному судовому акті, судимість не виникає (ч. 3 ст. 88 КК України), а отже, погашення чи зняття судимості неможливі (ч. 4 ст. 32 КК України); якщо особа звільняється від покарання у зв’язку з декриміналізацією діяння, за яке вона засуджена (ч. 2 ст. 74 КК України), або звільняється від покарання через хворобу (ч. 2 ст. 84 КК України), або звільняється від покарання на підставі закону України про амністію (ст. 85 КК України), судимість хоча й виникає, однак, з огляду на ч. 3 ст. 88 КК України вона припиняється з моменту звільнення особи від покарання, тобто також не має значення для застосування ч. 4 ст. 32