Читати книгу - "Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)"

вважає, що в останньому випадку необхідно враховувати тільки фактично відбуте покарання за попереднім вироком[119]. На наш погляд, остання точка зору більш обґрунтована, в зв’язку з чим в цих випадках правила ч. 4 ст. 70 КК не можуть бути застосовані до засудженого «в повному обсязі». Таку позицію займала і судова практика[120]. Приведемо приклад із сучасної судової практики.

Приклад: Районний суд вироком від 16.11.2005 р. засудив В., раніше судимого: а) 25.10.1999 р. за ч. 2 ст. 229-6 КК 1960 р. на 3 роки позбавлення волі, постановою суду це покарання на підставі акту про амністію було скорочено на половину і визначено для відбуття 1 рік 5 місяців 19 днів позбавлення волі. 11.05.2000 р. постановою суду В. був умовно-достроково звільнений від відбування покарання на 8 місяців 21 день. Таким чином, за цим вироком він відбув покарання у виді 8 місяців 28 днів позбавлення волі; б) 25.04.2001 р. за ч. 1 ст. 229-1 КК 1960 р. на 3 роки позбавлення волі. 10.02.2004 р. його було звільнено за відбуттям строку покарання; в) 07.11.2005 р. за ст. 307 ч. 2 КК на 5 років позбавлення волі, — за ч. 3 ст. 185 КК на 4 роки позбавлення волі, за ч. 3 ст. 186 КК на 4 роки позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів остаточно призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі. Із матеріалів справи вбачається, що злочини, передбачені ч. 3 ст. 185 КК та ч. 3 ст. 186 КК, В. вчинив ще в 1997 р. Верховний Суд України вирок суду скасував і відзначив, що покарання за сукупністю злочинів та остаточне покарання В. вироком від 16.11.2005 р. призначено всупереч вимогам ч. 1 ст. 70 КК, та без урахування покарання, призначеного йому вироком від 07.11.2005 р., тобто всупереч ч. 4 ст. 70 КК[121].

Ми погоджуємося з точкою зору Верховного Суду України в тій частині, що місцевий суд не мав права поглинути 4 роками позбавлення волі ті же 4 роки позбавлення волі, а також суд повинен був застосувати ч. 4 ст. 70 КК, урахувавши покарання призначене В. за вироком від 07.11.2005 р. Крім того, на наш погляд, суд був повинним застосувати правила передбачені в ч. 4 ст. 70 КК і до вироків суду від 25.10.1999 р. та від 25.04.2001 року. Таким чином, суд повинен був тричі (якщо не більше, оскільки із ухвали Верховного Суду України від 31.10.2006 р. вбачається, що В. в період з 25.10.1999 р. по 21.02.2006 р. було засуджено за шістьма вироками) застосувати правила передбачені ч. 4 ст. 70 КК.

Однак проблема в даному випадку не в цьому. Виникає конкретне питання, який розмір покарання по вироку суду від 25.10.1999 р. (3 роки позбавлення волі чи ту частину покарання за виключенням скорочення покарання на половину на підставі акту про амністію, а також строку покарання на який В. був умовно-достроково звільнений від відбування) необхідно враховувати при застосуванні ч. 4 ст. 70 КК за вироком від 25.10.1999 р.?

Якщо аналізувати ч. 4 ст. 70 КК та ст. 71 КК то слід визнати, що різниця зокрема між ними полягає у тому, що за сукупністю злочинів покарання беруться в повному обсязі і складаються повністю або частково, а за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднують тільки невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Тобто, на відміну від призначення покарання за сукупності вироків, при призначенні покарання за сукупністю злочинів, суд не може обмежити розмір призначених покарань.

Однак при цьому виникають питання процесуального характеру, чи вправі місцевий суд при призначенні покарання за сукупністю вироків не враховувати постанову суду про скорочення покарання на половину особі на підставі акту про амністію, а також постанову суду про умовно-достроково звільнення засудженого від відбування покарання чи заміну невідбутої частини покарання більш м’яким і які набрали законної сили, оскільки згідно ст. 403 КПК постанови суду, що набрали законної сили, є обов’язковими для всіх державних установ і організацій, посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Тобто виникає ситуація коли суди фактично зменшують попередній обсяг покарання призначений вироком суду або фактично відмовляються від його виконання засудженим. На наш погляд, ці «процесуальні моменти» не дозволяють суду враховувати в повному обсязі покарання призначене по попередньому вироку. Інакше це може привести до того, що засуджений може «двічі» за один і той строк відбувати покарання.

Наприклад, особа була засуджена до 3 років позбавлення волі. Після відбуття 2 років позбавлення волі, останній рік відбуття покарання у виді позбавлення волі на підставі ст. 82 КК було замінено на покарання у виді виправних робіт, яка вона також відбула. Після встановлення, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, суд при постановлені останнього вироку, при застосуванні ч. 4 ст. 70 КК, застосував принцип повного складання призначених покарань, тобто приєднав до іншого покарання — 3 роки позбавлення волі, а у строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховував покарання частково відбуте за попереднім вироком (2 роки позбавлення волі). 1 рік виправних робіт не можливо зарахувати в строк покарання, оскільки це покарання за попереднім вироком не призначалося. Таким чином, засуджений повинен буде відбути останній рік двічі, спочатку у виді виправних робіт, а потім у виді позбавлення волі.

Дане питання потребує більш глибокого теоретичного дослідження на підставі системного підходу до матеріального та процесуального права, оскільки одним із недоліків досліджень у кримінальному праві є те, що вони не рідко проводяться ізольовано від досліджень у кримінальному процесу, наприклад, «звільнення осіб від кримінальної відповідальності чи покарання на підставі закону України про амністію».

Однак в деяких випадках суд із-за «процесуальних обмежень» не повинен звертати увагу на постанови судів, якими зменшуються обсяг покарання в процесі його відбування.