Читати книгу - "25 професій Маші Філіпенко"

не дерева, а яблуні. А старі будинки не руйнувати, а переносити на дахи нових будинків. Цей хлопчик підійде.

— То Валера Готовкін. Він дуже господарський хлопчик, але дуже розпещений. У нього дідусь генерал. Він за кожним Валериним кроком стежить. Він його не відпустить.

Професор Баринов не погодився:

— Нова педагогіка стверджує, якщо дідусь над онуком тремтить, кожним кроком командує, усе навпаки виходить, що внук — головний командир. Якщо йому експедиція сподобається, він не лише сам поїде, а й дідуся із собою забере. Зрозуміло?

— Зрозуміло, — сказала Маша. — Розпочинаємо роботу з онуком.

Професор Баринов дав Маші старовинну газету. Вона називалась «Тверскія въдомости».

— Ось, Машо, ознайомся з матеріалом. Може, тобі знадобиться.

У газеті був допис: «Найновіше цілюще джерело».

Маша почала вивчати допис. У ньому було написано:

«В той час, коли у нас відомі лише цілющі води Кавказу, на околиці Тверської губернії існує не менш цілюще джерело.

Про це повідомив нам «Довідковий листок староруських мінеральних вод».

Наскільки великі його цілющі властивості, можна судити по історії з дочкою поміщика і землеупорядника Федота Павловича Кузьмичова.

З перших дитячих років Олена Кузьмичова була істеричною і забіякуватою. Коли їй щось не подобалось, вона лягала на підлогу і дриґала ногами. Це дуже засмучувало батьків. Олена жбурляла в слуг і гостей різні предмети. Їй нічого не варто було вкусити будь-кого.

Якось вона вкусила собаку.

Ні поїздки в Кисловодськ, ні поїздки в Карл-Штадпірс не допомагали. Та як перемінилась дівчина і її поведінка після того, як селяни найближчої парафії принесли Кузьмичову чверть цілющої води. У дівчини припинились істерики, вона стала врівноваженою і веселою.

Відомо, що Кузьмичова не єдина, кому допомогли цілющі води сільського джерела. Шкода лише, що селяни приховують його місцезнаходження.

Надзвичайного зацікавлення заслуговують такі води. Необхідно лише пам'ятати, що такого виду лікування мають проводитись під постійним наглядом спеціалістів. Не на всіх позитивно діє заспокійлива вода».

Маша з великим задоволенням ознайомилась з цим матеріалом. І подумала, що декому в їхньому класі не завадило б дати цієї заспокійливої протикусливої води.

Наступного дня вона прийшла до школи і сказала Валері Готовкіну, що е можливість під час канікул піти в дорослу експедицію під Вишній Волочок.

— Розумієш, Валеро, там цілюще джерело загубилось. Дорослі його ніяк знайти не можуть. Вони допомоги дітей потребують.

— А що? — сказав Валера. — Ми усіх тамтешніх дітей піднімемо. Ми враз джерело розшукаємо. Треба лише точне місце знати.

— У тому й справа, що ніхто не відає про точне місце. Треба експедиції допомогти. Мене мама відпускає. Тільки не одну, а щоб ще хто-небудь поїхав.

Валера, тільки-но почув про це, взяв Машу за руку:

— Ходімо, будь ласка, до мене додому з дідусем розмовляти.

Вони прийшли, і їх одразу всадовили за стіл. Стіл у Валериного дідуся був важкий і величезний. За нього можна було сто чоловік посадити, точніше двадцять.

Їм дали картоплі та хліба, і дідусь наказав:

— Доповідайте.

Валера почав доповідати. Але якось не по-військовому, здалеку. Він сказав:

— Дехто в експедиції ходить, а дехто паничами виховується.

— Це хто ж у нас паничами виховується? — запитав дідусь. А бабуся з ополоником нашорошилась. Стала у стійку «струнко». Вона відчула, що готується якась операція з боку Валери.

— Я у нас паничем виховуюсь! — сказав Валера. — У мене ніяких труднощів немає.

— Я тебе зачиню сьогодні в комірчині без штанів, — сказала бабуся. — От у тебе й будуть труднощі.

Валера винахідливий був і практичний. Він одразу заперечив:

— Коли б д'Артаньян у комірчині без штанів сидів, то ніколи б д'Артаньяном не став, а був би якимось Рішельє або взагалі Міледі.

Дідусь генерал про комірчину без штанів не говорив. Він почав Машу розпитувати. Хто такі ці дехто? Що то за експедиція? І Маша все йому докладно пояснила і розповіла. Тоді дідусь зняв телефонну трубку і скомандував комусь:

— Машину генерала Готовкіна до під'їзду!

А потім він звернувся до Маші:

— Зараз ми до твого професора Баринова поїдемо. Вельми мене це старовинне джерело цікавить з військово-медичного погляду.

Вони втрьох зійшли вниз. Біля під'їзду вже стояла чорна «Волга» з усілякими антенами. За кермом сидів солдат.

Дідусь і двоє юних кандидатів у геологорозвідку сіли й поїхали. У машині був телефон. Він раптом заджеркотів. Дідусь узяв трубку:

— Генерал Готовкін біля телефону. Слухаю, товаришу командуючий! Не турбуйтесь, товаришу командуючий. Приїду вчасно. Лише запізнюсь на двадцять хвилин. Я тут однією проблемою зацікавився військово-медичною. Проблемою цілющої води. Є можливість взяти участь у геологічній експедиції під Вишній Волочок. Там виявлено зникле джерело. Джерело з медичною заспокійливою водою. Вона ж заліковує рани… Так точно… Про виконання доповім.

Машина швидко приїхала до Інституту Поліпшення.

Вахтер не став вимагати документи у генерала Готовкіна. Які вже тут документи, коли у нього червоні лампаси за кілометр видно. Лише подумки відзначив: «О наші дають! Генералів удосконалюють!»

Потім, коли всі пройшли, він ще подумав і сам з собою не погодився: «Як же їх удосконалювати, коли наші генерали найкращі в світі?»

Потім він ще трохи подумав і все ж таки збагнув: «Можна їх удосконалювати. Якщо генерала вдосконалити, з нього маршал вийде».

Професор Баринов був у себе в кабінеті. Вони з генералом привітались і обнялись. Виявляється, вони давно одне одного знали. Вони в одному класі раніше вчились.

Генерал одразу сказав професору Баринову: