Читати книгу - "Браслет із знаком лева"

тицяв гроші. Ероут мало не збив з ніг Доулда, так наполіг на нього ззаду, простягуючи над головою старого п’ятірню зі складеною навпіл банкнотою.

Згодом мікроавтобус, яким вправно керував чолов’яга, швидко мчав до дальньої смуги, де стояв літак індонезійської фірми «IPTN» CN-235. Випускала ця фірма різного роду гелікоптери, однак співпраця з німецьким «Мессершмідтом» дозволила їй значно розширити виробництво випуском літаків типу «комбі», які одночасно могли бути небесними шпиталями, вести різного роду фотографічні спостереження, перевозити цивільні і військові вантажі, добрива, а при потребі — до тридцяти пасажирів у передньому відсіку. На хвості літака у синьому обрамленні химерного крила чітко читалися літери «IPTN». І увесь він, наче сумирний загнузданий кінь, чекав свого господаря, котрий придбав йому синьо-червону упряж. Тільки упряж, що вилискувала новісінькими фарбами, була дарована уже старій, спрацьованій шкапі…

Літак вирулював на злітну смугу, ту ж саму, з якої півгодини тому злетів «Боїнг». Стюардеса попросила усіх пасажирів по прибуттю на летовище Джакарти піти в службу безпеки і розповісти усе, що з ними сталося.

— Аякже! — чулися голоси. Усі жваво коментували події останніх десяти годин, готові свідчити, де треба і скільки треба.

Молодий чоловік, котрий вчора у натовпі пробігся по розпластаному тілі своєї попутниці під час паніки, тепер виконував роль сестри-жалібниці. Знову сів біля неї і раз за разом пропонував свої послуги.

— Аякже, ми ж цивілізовані люди! — викрикував уголос. — Повинні поставити негідників на місце. Я обов’язково звернуся до світової преси і виступлю по телебаченню.

— Люди, люди, цивілізовані гомо-сапієнси, а хто ж з вас, курва ваша мама, поцупив нашу воду, яку ми купили вчора в барі до того, як другі гомо-сапієнси прирізали непоганого хлопчину кельнера? — зі свого місця запитав Стефан.

Усі притихли. Але коли по радіо пілот, ретельно продерши горлянку, промимрив, що літак набрав необхідної висоти, зааплодували.

За дві години вони будуть у Джакарті!

РОЗДІЛ ДРУГИЙ
1

Навіть не сподівався, що можна розмежувати власні думки і скласти з них щось схоже на два томи, У першому — вся ота навала, яку випало пережити за останню добу. Для нього, як виявляється, це уже прочитана книга і не викликає особливого зацікавлення, принаймні, він не збирається ще раз перегортати сторінки першого тому у пам’яті. Коли буде у Мельбурні, або навіть у Джакарті, — тоді доведеться свідчити, що й до чого.

А ось про другий том, кожну сторінку якого сам збирається осмислити заново і готовий читати між рядками, цього не скажеш. Отой підтекст… Ні, це емоції, а втім…

Як тільки Майкл Харріс відкинувся на спинку крісла у тіснуватому салоні літака, відчув, як по тілу розливається ломке і колюче відчуття розслаблення. Ніяк не вкладалося в голові, що верх бере фізичний процес заспокоєння нервової системи, — адже усі негаразди минулися, і хай там що, а за дві години вони приземляться у Джакарті. Можна відпочити, усі заслужили це право. І дивний дідуган, біля якого вмостилася Марта, і поляк Стефан — вони стали йому зовсім небайдужими попутниками. Навіть червонощокий рудий здоровань виглядає мило і по-дитячому беззахисно у своїй дрімоті.

Майкл теж хотів з годинку подрімати, але щось не давало спокою. Думки, наштрикуючись одна на одну, шукали першопричину такого стану, — він намагався зрозуміти непрочитані рядки.

До біса скажений шмат роботи провів він, юрист одного з мельбурнських банків, у цій атоловій країні. Шеф від задоволення націдить у склянку п’ятдесят краплин свого улюбленого коньяку, бо більше йому не дозволяє хвора печінка, хлюпне стільки ж Майклові, хоча у нього з печінкою все окей, і буде довго та заплутано говорити, насолоджуючись ароматом напою, про мудре керівництво банку, яке ризикнуло і виграло, здобувши солідні гарантії нових інвесторів у чорта на задвірках, куди не дарма його послали. Навіть поплескає Майкла по плечу за стійкість при спробі якоїсь озброєної до зубів банди (а хто вони такі, безперечно, відразу довідаються, як тільки-но приземляться) заволодіти чорт знає чим, передусім літаком, звичайно. Це додасть гостроти і навіть буде відзначено у його досьє як вміння зберігати спокій у екстремальних ситуаціях. Але не це турбувало і не це озивалось усередині приємним щемом.

Поруч стиха гомоніли Стефан і польська стюардеса. Мова їхнього спілкування видавалася напрочуд гладенькою і шовковистою, власне, саме ш-ш-ш-шовковистою, а не інакше. І ще — приємною, бо цією мовою спілкувалася зі Стефаном Марта.

Марта… Ось, виявляється, що його турбувало незбагненно, що розвіювалося бажаною прохолодою по тілу — він ще ніколи не захищав жінку, хоча у цьому БУЛИ ПОТРЕБИ. І тепер саме це незнане відчуття не давало йому можливості повністю розслабитись. Зате тепер як пружно розпростуються ноги до хрускоту у суставах, — бо ж це Майкл захистив Марту. Нехай без особливих зусиль, але все ж таки — він став охоронцем жіночого спокою, бо Марта у тій катавасії довірилась саме йому. А він, як справжній сильний духом чоловік із залізними нервами і витримкою запевняв, що все буде гаразд. І хіба це не так?

Озирнувся і відразу зустрівся поглядом з очима дівчини з України. Вона посміхнулася. Ось, виявляється, що йому треба було, щоб знайти точку спокою. Посмішка Марти, її дивні фіалкові очі…

Майкл натиснув кнопку, примусив спинку крісла прийняти більш горизонтальне положення. Заплющив очі і через хвилину уже спав.

Майклу Харрісу снився страшний сон. Його він бачив не раз і тому пам’ятав, бо те, що снилося, було правдою, яку він намагався забути і не забував. І тепер ота правда з’являлася уві сні і навіть мала свою назву, бо після такого сну, якому дав назву нездоровий сон, його завжди дрібно теліпало і страшенно боліла голова.

Отож, Майклові вкотре снилося, буцімто зранку він випросив у мами на морозиво кілька центів і вона без