Читати книгу - "Пор'ядна львівська пані"

197
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 29
Перейти на сторінку:
обличчя було перекошене від огиди. Пенелопа простежила за поглядом подруги: її Місьо стояв в оточенні молодих гуцулок і про щось дуже весело жартував. Красуні-дівчата з хорошою сексуальною генетикою гралися його волоссям, обнімали його. Таким веселим Пенелопа і Кася Міся ще не бачили. Зненацька всі гуцулки, мов по команді, голосно розсміялися. А Місьо з ними.

Кася пополотніла.

— Лайдак францьоватий! — прогарчала вона. — Поїхали звідси!

Пенелопа була з нею солідарна.

Якраз повз них по дорозі проїжджав старий жигуль.

— Вам куди, кобіти? — спитав веселий водій.

— На найближчу залізничну станцію! — просичала Кася.

Дівчат розпирало від злості. Варто було їм вийти на люди, як ці бабії вже до інших залицяються! У них на очах! То що ж вони роблять поза їхніми очима! Ну й нехай собі вшиваються під три чорти! Хай пошукають собі таких коханок, як вони! Бидло невдячне!

Веселий водій намагався розвеселити двох красунь у джинсах, однак це йому не вдалося. Він купив їм квитки на найближчу електричку і провів гонорових львів'янок у вагон. Підсаджуючи їх на високу сходинку електрички, зробив тактичну помилку: грайливо плеснув одну і другу по сідницях. Дівчата одночасно розвернулися і дали йому з усієї сили по писку. У цей ляпас вклали всю свою лють на чоловіче плем'я. Це і був його гонорар за добру справу.

Сівши на лавки в електричці, вирішили спитати у дідка з кошиками, чи доїдуть вони до Львова.

— Та ні, прошпані, тіко до Стримбора... — прошамкав він беззубим ротом.

— Я так і знала, — гробовим голосом сказала Пенелопа. — Тепер я розумію, до чого мені снилася моя свекруха з файкою у зубах.

— І чого ж?

— Ми їдемо прямісінько до неї в лігво...


Правдослава Іванівна була дуже шановна в Стримборі пані. Вона керувала Стримбірською гімназією, або, як кажуть стримбірські жартівники, ґівназією, а до того, очолювала місцевий Союз українок.

Побачивши свою невістку в досить двозначному (або, як сказала Кася, «затраханому») вигляді та ще й з якоюсь шльондрою невідомого походження, вона, артистично зажурившись, привітала її словами:

— Повернення блудної невістки додому...

Невідомо, чим би закінчилася така палка зустріч, якби з будинку не вибігли Пенелопині діти і не закричали:

— Мама приїхала! Мама приїхала!

Пані Правдослава зронила материнську сльозу і пішла розпачливою ходою до своєї кімнати.

Тим часом діти швендяли по двору в пошуках дорожньої сумки:

— Мамусю, а що ти нам привезла? — кричали вони.

Пенелопа почервоніла. Вона навіть гостинців дітям не має! Зате Кася не розгубилася:

— Дітки! Слухайте сюди! Сумки не буде. На нас з вашою матусею напали грабіжники і пограбували. Тепер вони сидять у лісі і ласують вашими цукерками. Бачите, яка мама сумна. Тож хутко обніміть матусю, міцно поцілуйте. А заразом і цьоцю Касю!

Діткам «цьоця Кася» сподобалася з першого погляду. Вони сиділи у дворі під виноградом і жартували.

— Я знаю один анекдот! — заінтригувала і без того зацікавлених Пенелопиних дітей Кася.

— Ради Бога, тільки пристойний! — попросила мама і пішла в дім.

Пенелопа зайшла в дитячу кімнату. Вона ніколи не знала, що робити в свекрушиному домі. З одного боку, та поводилася як єдина і повновласна господиня, а з іншого, — завжди дорікала Пенелопі, що та нічого не робить. Ось дискримінована невістка і не знала, за що взятися, тож механічно сортувала дитячі речі: чисті складала в шафу, брудні відкладала на прання.

Пенелопа з Касею оселилися в дитячій. Ясноспів жив у сусідній, його власній, кімнаті. Пані Правдослава — у своїй. Зустрічалися разом рідко, намагаючись не потрапляти одне одному на очі.

Кася не їхала у Львів, бо здала свою квартиру на місяць, а її термін ще не скінчився. Треба було перебути десь до кінця місяця.

Усі колючки пані Правдослави подруги терпіли стоїчно.

Щоб надати хоч якого-небудь сенсу перебуванню під дахом відомої правдолюбки з багатьма чеснотами пані Правдослави, зайнялися консервуванням. Закривали все, що потрапляло їм на очі, наполегливо варили варення, сушили ягоди... Пані Правдослава холодно споглядала всю їхню господарську метушню, критично оцінюючи все, що б вони не зробили. Що стосується Ясика, то він не розмовляв з дружиною і, природно, з Касею. Пані Правдослава втовкмачила своєму єдиному улюбленому синочкові, що «пор'ядна мати не кине своїх дітей напризволяще», тож він чудово грав роль нещасного чоловіка. Коли діти засинали, Пенелопа і Кася тихенько бесідували, підсміюючись над своєю безталанною долею.

Одного разу, рано-вранці Кася підскочила з ліжка, щоб збігати в туалет надвір. Якось випадково вона зиркнула у вікно і мало не закричала: вчасно закрила собі рота, щоб подавити вигук. Навпроти їхнього будинку на суцільному кам'яному паркані їхнього сусіда через дорогу красувався напис великими жирними літерами: «Пенелопо! Я вмираю від туги!»

Кася розбуркала сонну подругу:

— Прокидайся! Одіссея продовжується!

Пенелопа подивилася у вікно і їй підкосилися ноги. Вона упала на ліжко.

— Що ти розсілася! Думай, що робити! — пошепки скомандувала Кася.

— А що робити?

— Як що робити? Фарба є?

— Не знаю.

— А де може бути?

— Якщо є, то в комірчині.

— А де комірчина?

— За літньою кухнею.

— А де ключ від неї?

— У Правдослави в кімнаті.

— От, холєра ясна! Що ж робити?

— Уявлення не маю.

— Зайди тихенько в кімнату.

— Я її боюсь, як вогню.

— Ходімо разом!

Подруги підкралися до кімнати Правдослави. Вона подавала

1 ... 23 24 25 ... 29
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пор'ядна львівська пані», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пор'ядна львівська пані"