Читати книгу - "Пор'ядна львівська пані"

всі ознаки життя бадьорим хропінням. Кася була сповнена рішучості.

— Де вона тримає ключі?

— На цвяшку біля дверей.

Кася обережно натисла на ручку і зайшла в кімнату. Хропіння припинилося. Кася завмерла.

«Ну все. Кінець», — подумала Пенелопа.

І цієї миті пані Правдослава знову захропіла.

Кася швидко намацала ключі, обережно зняла їх з цвяшка і тихенько вийшла.

Вони навшпиньки вийшли надвір, тремтячими руками відімкнули комірчину, і, підсвічуючи ліхтариком, знайшли там стару олійну фарбу, щоправда, не розібравши кольору, а також старого засохлого пензля.

Як злочинці, вони прокралися до сусідського паркану і заляпали його, наскільки це дозволяв пензель.

Потім швидко «замели всі сліди», поклавши все на свої місця, звичайно, окрім пензля із свіжою фарбою, якого закопали у саду. Потім тихенько вбігли в кімнату і полягали в ліжко.

— Холєра, — вилаялася Кася. — Я ж так і не сходила в туалет.

— Сиди на місці! — наказала Пенелопа.

Здається, вони задрімали, бо прокинулися від голосного скандалу, який охопив усю вулицю. Подруги сиділи в кімнаті, вдаючи, що вони ще не проснулися, а самі, душачись від сміху і тримаючись за животи, спостерігали, як їхній сусід у кальсонах або, як кажуть у Стримборі, «калісонах» і з великим голим черевом лаявся на всю вулицю. Він поливав прокляттями міліцію, мера Стримбора, Верховну Раду, Президента і сусідів, тобто всіх, окрім винуватців скоєного. На галас вийшла пані Правдослава і строгим поглядом оглянула сюрреалістичну мазанину кольору дитячої несподіванки. Вона на мить замислилася, неначе пригадуючи собі щось, потім дуже зосереджено пішла в свою кімнату, взяла ключі, відчинила комірчину і уважно вивчила банку з-під олійної фарби. В її голові відбувався аналітичний процес.

Того дня пані Правдослава була особливо стриманою і намагалася не зачіпати невістку з подружкою-хвойдою.

Тим часом Кася і Пенелопа зрозуміли, що Одіссей в Стримборі і, судячи з його нічної витівки, становить значну небезпеку мирному населенню Стримбора, а особливо спокоєві директорки місцевої ґівназії і голові Союзу українок Правдославі Іванівні Калапуцькій.

День минув без пригод. Передбачаючи, що наступної ночі Одіссей схоче ще раз скомпрометувати Пенелопу, дівчата вирішили по черзі чергувати біля вікна. І даремно. Бо вночі нічого не сталося. Натомість уранці прибіг якийсь замурзаний циганчук і приніс надзвичайної краси букет, подібного якому в Стримборі ще ніхто ніколи не бачив. Усередині була маленька листівочка «Тобі, о незрівнянна!»

Букет потрапив пані Правдославі в руки. Вона довго вивчала листівку, а потім поставила квіти у вітальні на столі. Того дня вона також була замислена і, на диво, мовчазна. Надвечір набрала чийсь номер:

— Пане Василю, це — я, пані Правдослава. Я отримала ваше послання... Ні-ні! Я знаю, що це ви! Не відмовляйтесь, не треба! Це дуже шляхетно! Не варто приховувати своїх почуттів!

Пенелопа, чуючи цю розмову, обхопила голову руками, а Кася єхидно хихотіла, щиро співчуваючи невідомому пану Василеві.

Увечері пані Правдослава вдягла сорочку, вишиту нитками державних кольорів, взяла обох онуків і вирушила на творчий вечір Ясноспіва Велеса, що відбувався у Народному домі.

Кася і Пенелопа зітхнули з полегшенням. Нарешті вони лишилися самі. Можна було наговоритися удосталь. Та ще й уголос.

— Як ти думаєш, — замислено спитала Кася, — а у твоєї Правдослави є особисте життя?

— Є. Тільки воно цілковито громадське. Вона впевнено стоїть на варті національної ідеї та християнського благочестя, усіляко оберігаючи їх від аморального «особистого життя».

— Але ж чоловіка вона мала...

— Здається, вона і доконала його своєю правильністю...

— Цікаво, а яку реакцію викликав би в неї Одіссей? — зафантазувала Кася.

— Почуття обурення і огиди...

— Ти впевнена?

— На всі «сто».

Подруги знали тактику Одіссея: двічі в одну мішень не б'є. Отже, передбачити його подальші дії було майже неможливо. Єдине, що вони знали напевне: він ставатиме щораз нахабнішим.

І не помилилися. Як тільки прийшли до цього висновку, рипнули вхідні двері. Дівчата підхопилися з ліжка і зачаїлися. У дім хтось прокрався. Зненацька розчахнулися двері в дитячу і на порозі постав той, про кого вони щойно вели розмову...

Поки йшов концерт, Одіссей згвалтував Пенелопу прямо на свекрушиному ліжку під ідилічною сімейною фотографією свекрухи, покійного свекра і кучерявого Ясика. Причому він не відпускав Пенелопи до самісінького приходу численної родини. Кася, стоячи «на шухері» під будинком, мало не отримала інфаркт, побачивши, як до будинку під'їжджає машина з пані Правдославою на передньому сидінні. Одіссей встиг сховатися в комірчині для консервації, і лише вночі Пенелопа вивела його на вулицю.

Пенелопа була в паніці. Якщо вона не змогла відмовити цьому розпусникові в домі своєї свекрухи, отже, її справи кепські. Вона — безвольна пластилінова кулька в його руках і це може призвести до найгіршого...

Вона вирішила забрати дітей і поїхати у Львів, однак пані Правдослава заявила, що «пор'ядна мати ніколи не повезе дітей в екологічно непевне місто, якщо є слушна нагода дихати свіжим повітрям». А їхати без дітей удруге вона вже не наважувалася.

Наступного ранку пані Правдослава вийшла вранці до літньої кухні, послизнулася і впала. А коли, крекчучи, підвелася, схопившись за свій копчик, то побачила, що все її подвір'я встелене чорницями, а її вихідна світла сукня зіпсована.

— Пор'ядна ґосподиня, — вичитувала вона Пенелопу в присутності свого Ясика, — ніколи не піде спати, не прибравши в хаті і на подвір'ї. Навіщо ти лишила бурівки на подвір'ї? Тут ходять уночі пси, коти... — Пані Правдослава в слові «коти» ставила традиційно, за стримбірською вимовою, наголос на першому складі. — Я сі бриджу чужих котів! — додала вона з огидою.

Пенелопа уявила собі великого чорного кота з назвиськом Одіссей, і вираз огиди на свекрушиному обличчі був цілком логічним.

— А свого Вуйця ви сі не бридите? — уставила свого