Читати книгу - "Рівне/Ровно (стіна), Олександр Ірванець"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Я думаю, він уже соображає… Давай, читай.»
Шлойма з натугою підвів голову, водночас відкачуючи рукава сорочки неслухняними пальцями. У дверях стояв ще й Микола Іванович в міліцейському бушлаті старшого сержанта поверх цивільного піджака. По словах Самчука він витяг з внутрішньої кишені бушлата кілька аркушів паперу формату А4, складених учетверо, делікатно їх розгорнув-розправив і зачитав:
«Гражданін Ецірван Ше Ве, проживающий в западному секторі города Ровно. Експертиза, проведена в лабораторії горотдєла ЕмВеДе в присутствії понятих, засвідєтєльствовала, шо на із'ятому у вас самодєльному ножі присутствують сліди чєловєчєської крові. До вияснєнія лічності… обладатєля цієї крові… ну вони тут і написали… вобщем, ви понімаєте, а в протоколі ми потом ісправимо… тож до вияснєнія лічності ви задєржані спеціальним постановлєнієм прокуратури, як іностранний гражданін на території СРУ! Ви можете буть задєржані до трьох суток включітєльно.»
«Послухайте…» — свій власний голос Ецірван також чув неначе з-за стіни. — «Поясніть мені, в яку гру ми граємо. Ви ж прекрасно знаєте, що це — не мій ніж. Я його купив у тих трьох… ублюдків, які мене потім побили. Спіймайте їх, і в них з'ясовуйте все, що стосується цього ножа. А я сьогодні увечері мушу бути вдома, на сьому годину в мене прем'єра в театрі.» Аж враз до нього дійшло все безглуздя щойно вимовленої фрази. Чи ж ці двоє хоч розуміють значення слова «прем'єра»?
«Ви должні ось тут підписаться.» — Микола Іванович нагнувся над ним з паперами і ручкою в руці, тицькаючи пальцем у якусь порожню графу в самому низу аркуша.
«Я нічого не підписуватиму!» — пригадавши давній досвід «співбесід» з органами, відрубав Шлойма і для певності сховав долоні за спину. Микола Іванович після секундного роздуму промимрив «Ну, харашо…» — й запитально подивився на Самчука. Той, усе ще стоячи біля дверей, гмикнув, зміряв Миколу Івановича нищівним поглядом і примирливо, майже благально проказав, ласкаво вимовляючи кожне слово:
«Ладно, Шлойма Васильович. Не хочете, то й не хочете. Але ви одівайтесь, бо в нас з вами ще тут, у лєчаснупрі одне коротеньке дєло єсть.»
«Яке ще… яка ще справа?» — Шлойма вже впорався з рукавами й майже всіма іншими ґудзиками на сорочці. Він підвівся з тапчана, похитнувшись, ривком підтягнув і застебнув штани. — «Чого ви ще від мене хочете?»
«Не беспокойтесь, справа не опасна. Кромє того, вам даже інтересно должно буть. Бо це касається літератури. Вас хоче бачити Степанида Добромолець.»
«Степанида Добромолець? А хто це така?» — вже майже запитав Шлойма, та в останню мить пам'ять таки викинула необхідну інформацію. Степанида Порфирівна Добромолець, якби вона була народилась чоловіком, могла б сьогодні називатись патріархом ровенської літератури. Іще школярем Шлойма відсиджував у актовому залі рідної вісімнадцятої школи довгі, об'єднані з двох уроків півторагодинні зустрічі зі старою сивою письменницею, авторкою трилогії «Шлях до волі», що її складали три романи: перший, власне, «Шлях до волі», а також «На волі краще, як в неволі» і «З волі в неволю не хоче ніхто», у яких детально й розлого розповідалося про становлення Радянської влади на Ровенщині — короткочасний прихід червоних кіннотників ще до підписання Брестського миру, два десятиліття «під Польщею», коли члени КПЗУ на конспіративних квартирах читали «Правду», нелегально привезену «з того боку», про золотий вересень 1939-го, перші колгоспи, боротьбу селян з німецько-фашистськими загарбниками, а заодно і з оунівськими зарізяками-сокирниками, про щасливий день Перемоги 9 травня, про повоєнне становлення, відбудову та розбудову народно-господарського комплексу області. Авторка трилогії мирно дрімала за столом на сцені, поки вчительки мови та літератури зачитували школярам фрагменти з її творів. Твори ці приблизно раз на десять років перевидавалися «Політвидавом», чи якимись іншими видавництвами, і розповсюджувались винятково по книгарнях Рівного та області, певно що мало користуючись попитом поза її межами. І ось зараз його хоче бачити Степанида Добромолець…
«А вона що… вона іще жива?» — питання прозвучало цілком недоречно. Якщо «хоче бачити», то певно таки жива, в переносному значенні такої фрази не кажуть навіть співробітники органів.
«Вона зараз тут, в лєчаснупрі, на другому поверсі, в двадцять другій палаті, на спецобслєдованії. У неї був сердечний припадок, десь місяця три назад. І з тих пор вона лежить в лєчаснупрі. Сьогодні вона позвонила в обком, і попросила по возможності з вами зустрітися. Їй пішли навстрєчу. Так шо — пройдьомтє, Шлойма Васильович…»
Плентаючи між Самчуком і Миколою Івановичем уже знайомим лінолеумним коридором повз тьмяні запилюжені фікуси, Шлойма про всяк випадок, і щоб розігнати туман в голові, пригадав собі головних персонажів і загальну сюжетну канву трилогії Степаниди Добромолець. Молодий пастух-напівсирота з Полісся Микола Музичук, після фронтів першої світової і громадянської воєн повертається в рідне село Ремчиці. Його кохана Галя по волі змучених тяжкою працею батьків (і супроти волі власної) вийшла заміж за місцевого багатія-жмикрута. Зустрівшися з коханим Миколою, Галя присягається, що вони будуть разом, навіть якщо задля цієї мети вона муситиме отруїти нелюбого мужа Григорія. Та до цього не доходить — Григорій сам замерзає в лісі, повертаючись напідпитку з ярмарку. Микола й Галя поєднують свої долі, хоча підступний сільський піп отець Герасим і не хоче їх вінчати. Микола з Галею «живуть у гріху», а все село, науськане попом, засуджує молоду пару. Темні, затуркані селяни не розуміють щирих і чистих почуттів молодят. Їх підтримує лише сільський дивак, бідняк Онисим, який іще на початку сторіччя був кур'єром ленінської «Іскри» по території Волині, і якось навіть їздив на конспіративну зустріч у Пороніно. Саме Онисим вперше розповідає Миколі про можливість побудови справедливого суспільного ладу без попів і багатіїв, крадькома приносить йому почитати Карлів Марксів «Капітал», іншу заборонену прогресивну літературу. Потім Онисим з Миколою під зшитим Галею червоним прапором виводять сільську бідноту Ремчиць на першу в історії села першотравневу демонстрацію. Викликана попом Герасимом поліція розганяє демонстрацію, заарештовує Миколу й Онисима. Та у в'язниці Микола налагоджує нові, ще ширші зв'язки з міськими революціонерами й за кілька років повертається в рідне село вже переконаним борцем за світле майбуття
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рівне/Ровно (стіна), Олександр Ірванець», після закриття браузера.
