Читати книгу - "Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко"

швандяй…

(Уходя все поет.)

Действие третье

Внутренность крестьянской избы; на правой стороне длинный стол, покрытый ковром и сверху скатертью, на ней большой ржаной хлеб. По обеим сторонам стола длинные скамейки; на левой стороне сцены три маленькие скамейки. В углу, но на виду, печь.

Явление первое

Прокип лежит на скамейке за столом и спит.

Одарка (выходит и продолжает говорить за кулисы). Гляди ж, Улясю-душко, не барись. Пов’язавши скиндячки, пришпили квiтку з правого боку, щоб знати було, що молода, та й виходь пiч колупати. Вже скоро i люди прийдуть… Та що ми без батька будемо робити? Хоч поганенький, та був; а теперички iз-за свого та треба позичати. Де то вiн шляється?.. О, лиха моя година! (Поет.)

Та лиха ж моя година!

Мене мати втопила:

За п’яницю вiддала,

Щоб я, бiдна, пропала!

Була собi попiвна,

Меж дiвками королiвна;

Мудрi бублики пекла

I танок усiм вела.

Тепер куди гожуся?

З п’янюгою вожуся!

Нi з ким взяти поради

I совiту подати.

Краса моя зав’яла!

Худобонька пропала!

Гай, дiвочiї лiта!

Плачу, як та сирота!

Прокип крепко всхрапнул.

Одарка (увидев его). Дивись!.. се вiн спить! — уставай! Скоро люди прийдуть, давай порядок. Устань-бо! (Толкает его, он привстает, зевает, потягивается и сидя дремлет.)Та прочумайся, навiжений! Та кажи лишень: де оце ти шлявся?

Прокiп (все сидя, зевает). Щось невтямки, де я був.

Одарка. Та вже нiгде бiльш, як на вольнiй.

Прокiп. А побiг би я та спитав. Чи я був там?

Одарка. Та годi тобi: уставай, давай порядок; адже ти батько.

Прокiп (вставая). А може, i справдi, що я батько?

Одарка. Ну, тепер кажи: чого ти на вольну ходив, коли я не велiла?

Прокiп. Як чого? Пояса викупати. Хiба без пояса на сватаннi бути?

Одарка (скоро). А що ж, викупив?

Прокiп (вяло). Та еж!

Одарка. Де ж ти грошi узяв? Мабуть, у тебе є вони? Так ке сюди, на сватання треба.

Прокiп. Де узяв? Зять дав.

Одарка. Зять? Бач, який добрий! Ще й нiчого, а вже i грошi дає. Зосталося ж в тебе? Та ну-бо, прочуняйся швидче (ласкаясь к нему)та приберись любенько: умийся, щоб хмiль пройшов, та пiдпережись гарненько. Та ке лишень грошi сюди, я сховаю, а пiсля тобi i вiддам. Або ке пояс сюди, я тебе пiдпережу, як змолоду пiдперiзувала. Ти був тогдi такий бравий! Чи впам’ятку тобi, як колись раз, ще ти парубком був…

Прокiп (слушая ее, разнежился). Ге! як на току? — знаю, знаю. Згадав! (В большом духе.)Що то тогдi гарно було!

Iще того не забув,

Як я парубком був.

З дiвчатами женихався,

Цо вулицям усе я щлявся.

А тепер уже не так;

Вже не той у мене смак.

Цур йому вже женихатись.

От на вольну швидч забратись.

Ой жiнки ви, цокотухи!

Не смашнiш ви вiд сивухи!

Хоч як хочеш, так цiлуй;

А смашнiш. як: буль, буль, буль!

Одарка. Давай же пояс сюди, мерщiй…

ДУЭТ

Одарка (ласково). Ке лиш пояс сюди, моє серденько!

Прокiп (нежась). Озьми пояс, пiдв’яжи, та легесенько.

Одарка (с большою ласкою). Давай, давай, голубчику, давай пояс сюди.

Прокiп. А що ж? скажу: голубочко! Нема пояса в мене.

Одарка. Адже ти в шинок ходив викупати його?

Прокiп. Коли ж грошей не було, знов заставив його.

Одарка. Бодай тебе заставляла лихая година!

Прокiп. А чим би я похмеливсь? Тут лиха година!

Одарка (засучивая рукава).

Та хоч грiх, хоч i два, поб’ю, я п’янюгу.

Ох, був колись чоловiк, тепер спився з кругу!

(Вместе.)

Одарка.

Поб’ю тобi морду всю,

Хоч я тобi й жiнка,

Бодай лучше iсказивсь!

Ох, бiдна я жiнка!

Прокiп.

Та чим би я похмеливсь,

Якби не горiлка?

Та чим же я винуват,

Дорога горiлка.

Одарка (в большом сердце). Так оце у тебе i грошей нема? О, гаспидський чоловiк! Щастя твоє, що не такий час, я б тебе так притасувала, що б тебе i чорт не пiзнав! Та ще, може, не скоро старости прийдуть, а то опiсля серце вiдiйде. (Бросаясь к нему с кулаками.)Я тобi, стара собако!.. Я тобi сивi патли пообриваю!.. (Стук в дверь.)Ох, менi лихо… Сiдай швидше… Цур тобi! нехай опiсля… (Садится с мужем и отдыхает.)

Явление второе

Те же и Олексий входит с покойным духом.

Одарка. Е! се Олексiй.

Олексий. Дай Боже вечiр добрий! Помагайбi вам на усе добре!

Прокiп (очень важно). Спасибi.

Одарка. Просимо до господи. Сiдай, Олексiю, щоб, як кажуть, старости сiдали. Ти таки прийшов до нас?

Олексий. Прийшов, тiтко, коли не виженете. Знаєте, що я вам скажу: ходив собi по вулицi та ось що змороковав. Не вiддаєте Уляни? так i бить, Бог з вами! Дядько каже: не тiльки свiта, що у вiкнi, не во гнiв вам сеє слово. Є дiвчат по усьому свiту; заплющившись, десяток нагарбаю. Невдаха женитись на Улянi — найду собi другу. А менi подозвольте подивитись, як люди сватаються; повчусь i собi.

Одарка. Добре се ти, Олексiю, вигадав, що покинув за Уляною вбиватись, а теперечки i вона, побачивши твоє роздум’я, i сама схаменеться i полюбить Стецька. Посидь же з нами; казали дiвчата — прийдуть на сватання, i музику достанемо, от i ти з ними потанцюєш i Улянi розвадиш.

Олексий. А де вона? Я б з нею поговорив i навiв би її на розум.

Одарка. От там у кiмнатi убирається. — Уляно! Уляно! А ходи вже сюди! (Стучит три раза крепко в дверь.)Ох, менi лихо! Оце вже старости! (Суетится.)Ти, Олексiю, сядь тут окроме бiля дверей; а ми, старий, з тобою, як голуб з голубкою. Еге! (Садится с Прокопом на передних лавках подле стола.)Уляно, Уляно! Iди пiч колупай; старости вже прийшли. (Опять тот же стук.)Та iди-бо; що ти не йдеш? (Бежит за нею и выводит Уляну, заливающуюся слезами, и ставит ее у печи.)От тут стiй, та соромся, та почервонiй-бо; бач, яка блiдна, та нi на кого не дивись, усе колупай.

Уляна (с горькими слезами). Ох, Боже мiй — i Олексiй тут!

Олексий (подойдя к ней, говорит тихо). Мовчи та диш. Давай певно рушники, а з хусткою пiдожди, поки дядько-салдат навчить. (Идет к своему месту и садится.)

Опять так же стучат за дверью.

Одарка (усевшись с мужем). Ну, тепер зовсiм. Починай, старий!

Прокiп (громко и важно). Коли добрi люди, та з добрим словом, то просимо до господи; а коли так собi,