Читати книгу - "Жнець, Террі Пратчетт"

про яйце.

— О, ну хто знає, що подобається яйцям?

— Хай там як, — сказав Декан, — це небезпечно. Я завжди мав відчуття, що він залишається в октограмі тільки для виду. Я ненавиджу, коли він втупиться в тебе і ніби щось підраховує.

— Так, — сказав Верховний верховик, — нам не потрібно це робити. Ми здолали більшість халеп. Дракони, чудовиська. Щури. Пам’ятаєте щурів того року? Здавалося, вони були всюди. Лорд Ветінарі не слухав нас, о ні. Він заплатив балакучому мерзотнику в червоно-жовтих панчохах тисячу золотих монет, щоб їх здихатися.

— Втім, це спрацювало, — сказав Лектор із Новітніх рун.

— Звісно, ця чортівня спрацювала, — сказав Декан. — Це як слід спрацювало в Квірмі й Сто Латі. Йому б це зійшло з рук і в Псевдополісі, якби хтось його не впізнав. Пан так званий Моріс Неймовірний і його вчені щури![24]

— Змінювати тему марно, — сказав Ридикуль. — Ми збираємося провести обряд Ашк-Енте. Правильно?

— І викликати Смерть, — сказав Декан. — О Господи.

— Зі Смертю все нормально, — сказав Ридикуль. — Фаховий хлопець. Морочлива робота. Прямий як двері. За що купив, за те продасть, без проблем. Він знатиме, що сталося.

— О Господи, — знову сказав Декан.

Вони дісталися воріт. Пані Кекс виступила вперед, заступаючи дорогу Архіректору.

Ридикуль звів брови.

Архіректор був не з тих, хто отримує особливе задоволення від того, щоб бути грубим і безцеремонним із жінками. Або, інакше кажучи, він був грубим і безцеремонним абсолютно з усіма, незалежно від статі, що було своєрідною рівністю. І якби подальша розмова відбувалася не між людьми, одна з яких чує людей за декілька секунд до того, як вони заговорять, а інший не чує взагалі, що люди кажуть, все могло би бути дещо інакше. Або не могло.

Пані Кекс почала з відповіді.

— Я не ваша добродійка! — огризнулась вона.

— І хто ж ви така, моя добродійко? — спитав Архіректор.

— Ну, не годиться так звертатись до поважної особи, — сказала пані Кекс.

— Нема чого ображатися, — сказав Ридикуль.

— От трясця, то ось що я роблю? — сказала пані Кекс.

— Пані, чому ви мені відповідаєте до того, як я взагалі що-небудь скажу?

— Що?

— Що ви маєте на увазі?

— А ви що маєте на увазі?

— Що?

Вони втупилися одне в одного, замкнуті в нерозривному розмовному клінчі. Потім до пані Кекс дійшло.

— О, то я оп’ять віщую, — сказала вона.

Вона запхала палець у вухо і з чваканням там покрутила.

— Тепер усе добре. То чо’ я прийшла...

Але Ридикулеві урвався терпець.

— Скарбію, — сказав він, — дай цій пані пенні й відпусти її на всі чотири сторони, будь ласка.

— Що? — сказала пані Кекс, розлючена понад усяку міру.

— Цими днями надто багато подібної катавасії, — сказав Ридикуль до Декана, поки вони повагом звідти йшли.

— Це тиск і стреси від життя у великому місті, — сказав Верховний верховик. — Я десь це читав. Вони в певному сенсі накривають людей.

Вони вийшли через хвіртку у великих дверях, і Декан зачинив її перед носом пані Кекс.

— Він може не прийти, — сказав Верховний верховик, коли вони проходили через двір.

— Він не прийшов на прощальну вечірку бідного старого Кошеля.

— На Обряд він прийде, — сказав Ридикуль. — Це не просто запрошення, на ньому чортова мітка «VSOP» — «відповідь секретна, особиста присутність»[25].

— О, добре. Я люблю коньяк, — сказав Скарбій.

— Заткнися, Скарбію.

* * *

Був провулок, десь у Затінках, найбільш провулковій частині найпровулковішого міста.

Щось маленьке і блискуче закотилося в нього і зникло в пітьмі. За певний час почувся слабкий звук металу.

* * *

Атмосфера в кабінеті Архіректора була дуже прохолодна. Зрештою Скарбій сказав тремтячим голосом:

— Може, він зайнятий.

— Заткнися, — в унісон сказали чарівники.

Щось відбувалося. Підлога всередині окресленої крейдою магічної октограми стала білою від паморозі.

— Раніше таке ніколи не траплялося, — сказав Верховний верховик.

— Це все неправильно, знаєте, — сказав Декан, — нам потрібні якісь свічки, і якісь казанки, і щось, щоб булькало в тигелях, і якийсь блискучий пил, і трохи кольорового диму...

— Для обряду нічого з цього начиння не потрібно, — гостро сказав Ридикуль.

— Для обряду, може, й не потрібно, а для мене потрібно, — пробурмотів Декан, — робити це без правильного оснащення, це те саме, що знімати весь одяг перед тим, як прийняти ванну.

— Саме так я і роблю, — сказав Ридикуль.

— Хм. Ну, кожному своє, звісно, але декому з нас подобається думати, що ми підтримуємо стандарти.

— Може, він у відпустці? — сказав Скарбій.

— О так, — пирхнув Декан. — На пляжі? Кілька холодних напоїв і капелюх із написом «Швиденько поцілуй мене»[26]?

— Продовжуйте. Продовжуйте. Хтось іде, — прошипів Верховний верховик.

Бліді контури постаті в каптурі виникли над октограмою. Вона постійно колихалася, ніби на неї дивилися крізь перегріте повітря.

— Це він, — сказав Декан.

— Ні, не він, — сказав Лектор із Новітніх рун, — це просто сіра ман... В ній нічого не...

Він зупинився.

Вона повернулася, повільно. Вона була наповнена, ймовірно тим, хто її носив, але в той же час було відчуття спустошення, так, ніби це була тільки форма для чогось, що не мало власної форми.

Каптур був порожній.

Порожнеча оглядала чарівників впродовж кількох секунд, а потім сфокусувалася на Архіректорові.

Вона сказала:

— Хто ти?

Ридикуль глитнув:

— Е. Маструм Ридикуль. Архіректор.

Каптур кивнув. Декан запхав палець у вухо і прокрутив. Мантія не говорила.

Нічого не звучало. Це було, ніби по тому у вас з’являвся раптовий спогад про те, що щойно було годі висловити, і жодного уявлення про те, як він тут з’явився.

Каптур сказав: Ви вище створіння цього світу?

Ридикуль глянув на інших чарівників. Декан пильно вглядався.

— Ну... ви знаєте... так... перший серед рівних і щось цього типу... так... — спромігся Ридикуль.

Йому сказали: Ми принесли добрі новини.

— Добрі новини? Добрі новини? — Ридикуль зіщулився під безосібним поглядом. — О, добрі. Це вже добра новина.

Йому сказали: Смерть відійшов від справ.

— Перепрошую?

Йому сказали: Смерть відійшов від справ.

— О?