Читати книгу - "Едем, Станіслав Лем"

неї ствол, за кілька секунд перетворив її на вуглину, відтак черевиками порозкидав рештки й утоптав їх у ґрунт.

Інженер та Фізик стояли перед срібною брилою під ажурним багатокутником, який спирався на скісні лапи; Інженер доторкнувся до її здутого горба, що, здавалося, повільно ріс.

— Його не можна так залишати! — крикнув Координатор, підбігши до них.

Він був страшенно блідий.

— Таку масу нам не спопелити, — буркнув Інженер.

— Побачимо! — відповів крізь зуби Координатор і вистрелив з відстані двох кроків.

Довкола ствола електрожектора затремтіло повітря. Срібний тулуб миттю вкрився чорнуватими плямами, в повітрі закружляла сажа, огидно запахло горілим м’ясом, щось забулькало. Хімік якусь мить дивився на це зі зблідлим обличчям, а тоді відвернувся й відбіг убік. Кібернетик пішов за ним. Розрядивши свою зброю, Координатор мовчки простягнув руку до Інженерового електрожектора.

Почорніла туша запалася й розплющилася, над нею вився дим, літали пластівці кіптяви, булькання змінилося потріскуванням, наче горіло поліно, а Координатор усе ще натискав занімілим пальцем спуск, аж поки рештки перетворилися на безформну купу попелу. Піднявши ствол електрожектора, він стрибнув у попіл і почав ногами розкидати його на всі боки.

— Допоможіть мені! — хрипко крикнув товаришам.

— Я не можу, — простогнав Хімік.

Він стояв із заплющеними очима, на чолі в нього блищали краплини поту, руками він схопився за горло, немовби хотів себе задушити. Лікар міцно зціпив зуби, аж вони заскреготали, і стрибнув у гарячий попіл слідом за Координатором.

— А я, думаєш, можу?! — крикнув той.

Лікар, не дивлячись під ноги, топтав і топтав. Мабуть, вони мали кумедний вигляд, підстрибуючи на одному місці. Вони втоптували в ґрунт недогорілі грудки, втискали у нього попіл, потім згрібали ґрунт з усіх боків прикладами електрожекторів, поки не засипали останні сліди.

— Чим ми кращі за них? — зітхнув Лікар, коли вони на мить зупинилися, обливаючись потом і важко дихаючи.

— Він на нас напав, — буркнув Інженер, з люттю й огидою витираючи сліди кіптяви з ложа електрожектора.

— Ходіть сюди! Всьому кінець! — крикнув Координатор.

Товариші повільно наблизилися до них. У повітрі плавав різкий сморід горілого, трав’янисті лишайники обвуглилися у великому діаметрі.

— А що з цим? — запитав Кібернетик, показуючи на ажурну конструкцію.

Вона здіймалася над ними на висоту чотирьох поверхів.

— Спробуємо запустити, — сказав Координатор. В Інженера від подиву аж очі на лоба полізли.

— Як?

— Увага! — крикнув Лікар.

Одне за одним на тлі гаю з’явилися три осяйних колеса. Люди відбігли від конструкції на кілька кроків і залягли. Координатор перевірив стан зарядника й чекав, широко впершись ліктями у шорсткий мох. Але колеса поминули їх і покотилися далі.

— Підеш зі мною? — запитав Координатор, киваючи Інженерові на гондолу, що висіла за чотири метри від поверхні планети.

Той мовчки підбіг до конструкції, обома руками вхопився за опору і, всовуючи в отвори пальці, швидко поліз нагору. Координатор подерся слідом за ним. Інженер опинився під гондолою першим, поторкав один із нижніх виступів і щось почав там робити, — було чути, як метал дзенькає об метал, — потім підтягнувся й зник усередині. За хвилину звідти висунулася його рука, Координатор схопив її, і вони обидва опинилися нагорі. Довгенько нічого не діялося, нарешті п’ять розхилених пелюсток повільно стулилися без найменшого звуку. Люди внизу мимохіть здригнулися й відступили назад.

— Що то була за вогненна кулька? — обернувся Лікар до Фізика, який не відривав очей від гондоли. Там ворушилися невиразні, мовби складені вдвоє тіні.

— Схоже на маленьку кульову блискавку, — повагавшись, відповів Фізик.

— Але ж її випустила та тварина!

— Так, я теж бачив. Може, це якесь тутешнє електричне... Глянь!

Ажурний багатокутник несподівано здригнувся й задзвенів, повертаючись довкола своєї вертикальної осі. Він трохи не впав, бо лапи, що підтримували його з двох боків, безпорадно роз’їхалися. Останньої миті, коли він грізно нахилився, щось знову задзвеніло, цього разу гострим, високим звуком, уся конструкція розтанула в осяйному обертанні, й слабкий вітерець обвів тих, які спостерігали за нею. Колесо оберталося то швидко, то повільніше, але не зрушувалося з місця. Воно заревло, мов двигун величезного літака, комбінезони людей, котрі стояли віддалік, залопотіли під повітряним струменем, і вони відступили ще далі: одна, потім друга опорні лапи піднялися й зникли в світляному вихорі. Раптом, наче викинуте з пращі, величезне колесо помчало борозною, вискочило з неї й несподівано загальмувало. Воно рило й викидало ґрунт, страхітливо ревучи, хоча посувалося повільно. За якусь хвилину знову вскочило у борозну, помчало нею з карколомною швидкістю й через кільканадцять секунд обернулося на маленький тремтливий вогник на схилі під лісом.

Повертаючись, колесо ще раз вискочило з прокладеної борозни й знову поповзло ліниво, мовби з натугою, оточене біля основи хмаркою викидуваного у повітря перемеленого ґрунту.

Знову пролунав дзвін, з осяйного вихору висунулася тонка ажурна конструкція, гондола відчинилася, з неї вихилився Координатор і покликав:

— Підіймайтеся до мене!

— Що? — здивувався Хімік, але Лікар умить зрозумів.

— Поїдемо на цій штуковині.

— А ми там помістимося? — запитав Кібернетик, тримаючись за металеву опору.

Лікар тим часом дерся нагору.

— Якось помістимося, залазьте!

Кілька дисків промчало попід гаєм, але жоден з них, здавалося, не звертав на людей ніякої уваги. У гондолі було дуже тісно, четверо ще якось поміщалося, проте для шістьох місця не вистачало, тому двом довелося лягти ниць на ввігнуте дно. Знайомий гіркуватий запах неприємно залоскотав у ніздрі, екіпажники раптом усвідомили все, що сталося, і їхня жвавість згасла. Лікар та Хімік лежали, тому вони нічого не бачили. Під ними були видовжені, з’єднані у формі човна плити, над головами пролунав пронизливий свист, і вони відчули, що машина рухається. Майже зразу плити дна, на яких вони лежали, стали цілком прозорими, і з висоти двох поверхів вони побачили рівнину, мовби пливли над нею в повітряній кулі. Довкола щось гуло, Координатор гарячково перемовлявся з Інженером; обом їм довелося набути неприродних, дуже незручних поз біля перетинчастого виступу в носі гондоли, щоб керувати її рухами. Через кожні кілька хвилин вони змінювали один одного в неймовірній тісноті, й тоді Фізикові та Кібернетикові доводилося майже лягати на тих, котрі лежали на дні.

— Як працює ця штуковина? — запитав Хімік Інженера, який, застромивши обидві руки в глибокі отвори перетинчастої випуклості, утримував колесо на прямій лінії.

Колесо швидко рухалося борозною, прокладеною серед поля. З гондоли взагалі