Читати книгу - "На мені та в мені, Анастасія Бойд"

Глава 14

Стоячи за дверима, я вирівняла дихання, поправила одяг, і розпустила волосся з жахливого хвоста. На щастя, мені не так хотілося відлякати Дені, тому парфумом я користувалася. Намагалася розслабитися. Натиснула на дзвінок. Через хвилину почулися кроки, двері відчинилися, і переді мною з'явився трохи блідий і червононосий Ів, з серветками в руках.

- Лулу, салют, - прогугнявив він. Я міцно обійняла Мореля, притулившись обличчям до його грудей. Він здивовано зітхнув, і відповів тим самим. Відчувши його жар, я виринула з обіймів, і швидко зачинила двері, щоб Іва не простягло.

- У вас температура.

- Я ще не міряв, відколи приїхав, - Ів розгублено глянув на мене, ніби не знаючи що робити з моєю раптовою турботою.

- Це твердження, не питання. Ідіть у ліжко, а я зроблю вам чай.

- Якщо тільки ти приєднаєшся, і можна без чаю, - фліртував він, але виходило слабкувато.

- Знайшли про що думати, - я суворо похитала головою, і вирушила на кухню.

- Тобто хворий я тобі не подобаюсь?

– І тому я тут? Нелогічно.

– Тільки це й втішає. Зроби собі чай також, будь ласка, - сказав Ів, і вирушив до своєї кімнати.

Я, порившись по шафках і холодильнику, знайшла все, що потрібно, і таця була готова. Знову я офіціантка. Мед, лимон, чай і бутерброди з сиром, явно порадували Мореля, незважаючи на поганий апетит.

- Не думав, що чорний чай може бути таким смачним. Пересолоджений, але зійде і так, - Ів підморгнув мені, насолоджуючись своїм знущанням.

- Все ж таки він кращий, ніж та кава, що ви мені робили. Від цього чаю хоча б вилиці не зводить, - не витримала я, і пригадала йому посиденьки на вікні в день вечірки Поля.

- Ауч. Прикро. Я хотів якнайкраще. Але в цілому, я не люблю каву, і дійсно не вмію її готувати, - Морель втомлено посміхнувся.

- Гаразд. Це була найкраща кава в моєму житті, - я закотила очі, зображуючи задоволення, і Морель засміявся. Знав би він, що для мене це дійсно було правдою.

- Як справи, Лулу? - спитав він, злизуючи мед з ложки.

- Все нормально. Щойно була на побаченні, - невимушено відповіла я, вразивши Мореля своєю відвертістю.

– Цікаво. Чому ж тоді ти вже тут? Нудний кавалер? - Ів ледве стримував своє невдоволення, але мені було приємно бачити його ревнощі.

– Це був вимушений захід. Мене Поль змусив піти на побачення з його другом, щоб я його відкинула.

– Що? - розсміявся Ів. - Що за ігри старшої школи?

- Він збожеволів через мене після вечірки, Поль дав йому мій номер, а тепер не може сказати йому, щоб він відчепився. Довелося особисто його відлякувати. Сказавши це, я зрозуміла, що за нісенітниця сталася. Це було безглуздо, - посміхнулася я, доїдаючи кірку лимона.

- Я сподіваюся, у тебе вийшло?

- Думаю, так. Я втекла до вас, насамкінець сказавши, що ми більше не побачимось.

- Я приємно здивований. Ти втекла, щоб витирати мені шмарклі? Сумнівне задоволення.

– Ви доїли? Я віднесу все на кухню, - я діловито забрала тацю з колін Мореля.

- Постав її на підлогу, і йди до мене, - промуркотів він, і ліг на подушку, потягнувши руки до мене.

- Я зараз, - і все ж таки я віднесла на кухню тацю, а потім стрибнула в обійми Іва.

У цей день я зрозуміла, що, крім пристрасті, між нами була ніжність – тепла, затишна, надійна...

Ми заснули разом, і я залишилася з ним на цілу ніч.

Наступного ранку я збиралася йти на роботу сама. Іву вже було краще, але сьогодні він вирішив влаштувати собі вихідний.

- Може, ти залишиш у мене якісь свої речі, щоб перевдягатися? - вкрадливо запропонував Морель, і мені стало ніяково. Він пропонував співжиття? Отак швидко? Я злякалася. Я не могла знати, до чого це призведе. А якщо зрештою, він розчарується у мені? Чи здатна я взагалі на такі стосунки? Мене ніхто не вчив мудростям сімейного життя, і я з тріском провалю це випробування.

- Ні, не думаю, що це гарна ідея.

- Подобається мій одяг?

- Давайте плисти за течією. Без різких випадів уперед, - занепокоєно запропонувала я, сподіваючись, що Морель не образиться.

- Добре, не квапитиму тебе, - трохи невдоволено відповів він. Я обійняла Іва, потерлася щокою об його груди, і вдихнула запах улюбленого одеколона. - Добре. Я чекатиму, скільки потрібно, щоб ти притягла до мого будинку свої труси. Але будь ласка, постарайся за можливістю не ходити на побачення з іншими, - він попросив мене про вірність? Початковий план покотився шкереберть, але чи збиралася я йому слідувати?

- Домовилися.

Через тиждень, коли Ів вже одужав, я прийшла до кав'ярні набагато раніше, бо ночувала вдома. Коли я вийшла з роздягальні, то побачила, як по залі кидався Морель з телефоном, і когось лаяв. Незабаром мені стало зрозуміло, що то був наш пекар. Ів шпурнув мобільний на стійку, і плюхнувся на стілець.

- Доброго ранку, Лулу.

- Щось трапилося? - я присіла поряд із ним.

- Так, Арнольд зненацька звільнився, і його дружина теж. Ми не маємо десертів. Взагалі не маємо. Навіть учорашніх.

- Всі наші постійні клієнти беруть не тільки каву, можна просто закрити кафе, ефект буде той самий.

- Дякую за підтримку, - роздратовано хмикнув Ів. – Так. Ми маємо годину до відкриття. І маємо геніальну ідею. За мною, - розпорядився він, різко підвівся зі стільця і ​​вирушив на кухню.

Я помчала слідом, і спіймала себе на думці, що знову боюся Іва. Мені ставало страшно, коли він включав начальника, якого краще оминати.

– Заздалегідь попереджаю, що я готувати не вмію, від слова зовсім. А десерти тим паче, - ніяково попередила я, сподіваючись, що Морель відпустить мене в зал, і не змусить допомагати йому на кухні.

- Як багато у нас спільного, мадемуазель Бушар! Я теж не вмію готувати десерти, - нервово посміхнувся Ів, і мені стало ніяково. Йому потрібна допомога. – Але сьогодні, на щастя, у нас є імпровізований день закусок, а їх я можу приготувати. Але ти мені потрібна. Твоя допомога. Просто роби те, що я скажу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍