Читати книгу - "ВДВ (Великий Дружній Велетень), Роальд Даль"

на її підвіконні.

Софія перелякалася.

Цікаво, що королева теж мала переляканий вигляд. Можна було б, звичайно, передбачити, що вона дуже здивується, як і кожен із нас здивувався б, побачивши з самого рання у себе на підвіконні маленьку дівчинку. Але королева не була просто здивована. Вона мала по-справжньому наляканий вигляд.

Першою прийшла до тями покоївка, жінка середніх років з кумедним чепчиком на голові.

— Заради всього святого, поясни мені, що ти тут робиш?! — сердито закричала вона на Софію.

Софія благально подивилася на королеву, очікуючи на допомогу.

Королева й далі не відводила очей від Софії.

Власне тут більше підходило б «витріщених» очей. Очі королеви так широко округлились, що нагадували два блюдечка, рот напіврозкрився, а знамените й доволі вродливе обличчя виражало сумнів і недовіру.

— Слухай сюди, юна панянко, і відповідай, яким це чином ти сюди потрапила? — розлючено крикнула покоївка.

— Не вірю, — пробурмотіла королева. — Я просто не вірю.

— Я зараз виведу її звідси, мадам, — сказала покоївка.

— Ні, Мері! Ні, не роби цього! — Королева так гостро це сказала, що покоївка аж розгубилася. Вона обернулася і глянула на королеву. Що це на неї найшло? Здавалося, ніба королева перебувала в нервовій гарячці.

— З вами все гаразд, ваша величносте? — занепокоїлася покоївка.

Коли королева заговорила знову, її голос звучав, як дивний здушений шепіт.

— Скажи мені, Мері, — прошепотіла вона, — скажи мені чесно: там на підвіконні справді сидить дівчинка чи це мені й далі сниться? 

— Вона дійсно тут сидить, мадам, це ж ясно, як Божий день. Але Бог його знає, як вона сюди втрапила! Ви, Ваша величносте, аж ніяк зараз не спите!

— Але ж мій сон був саме про це! — вигукнула королева. — Я бачила це в сні! Мені снилося, що в мене на підвіконні сидить маленька дівчинка в нічній сорочці і розмовляє зі мною!

Покоївка, склавши на грудях руки, з виразом цілковитої недовіри дивилася на свою господиню. Ситуація була абсолютно незрозуміла, і вона розгубилася. Її ніхто не навчав, як мати справу з подібним божевіллям.

— Ти справжня? — запитала королева Софію.

— Т-т-так, ваша величносте, — пробурмотіла, затинаючись, Софія.

— Як тебе звати?

— Софія, ваша величносте.

— А як ти залізла на моє підвіконня? Ні, не відповідай! Хвилиночку! Я це теж бачила уві сні. Мені снилося, ніби тебе туди посадив якийсь велетень!

— Це так, ваша величносте, — підтвердила Софія.

Покоївка зойкнула й затулила обличчя руками.

— Опануй себе, Мері, — гостро зронила королева і звернулася до Софії: — Мабуть, ти пожартувала про велетня?

— Ні, це не жарт, ваша величносте. Він зараз там, у саду.

— Справді? — перепитала королева. Явна абсурдність усього цього допомагала їй зберігати спокій. — Отже, він зараз у саду? — ледь помітно усміхнулася вона.

— Він добрий велетень, ваша величносте, — сказала Софія. — Вам не треба його боятися.

— Я рада це чути, — сказала з посмішкою королева.

— Він мій найкращий друг, ваша величносте.

— Це дуже мило, — сказала королева.

— Він чемний велетень, ваша величносте.

— Я в цьому не сумніваюся, — мовила королева. — Але чому ти зі своїм велетнем вирішила прийти сюди?

— Мені здається, що це вам теж мало наснитися, ваша величносте, — спокійно відказала Софія.

Це справило на королеву сильне враження.

Посмішку з її обличчя наче вітром здуло.

Бо їй це таки справді наснилося. Вона пригадала: сон закінчувався тим, що до неї мають прийти маленька дівчинка і Великий Дружній Велетень, щоб розповісти, як знайти дев’ятьох жахливих велетнів-людожерів.

«Не треба квапитися з висновками, — подумала королева. — Треба зберігати самовладання, бо тут недалеко й до божевілля».

— Ви усе це бачили уві сні, правда, ваша величносте? — запитала Софія.

Покоївка вже абсолютно нічого не тямила, тож просто стояла й дивилися, витріщивши очі.

— Так, — пробурмотіла королева. — Так, тепер я це пригадую. Але звідки відомо тобі, що мені наснилося?

— Ой, це довга історія, ваша величносте, — відповіла Софія. — Хочете, я покличу Великого Дружнього Велетня?

Королева глянула на цю дівчинку. Дівчинка не відводила очей, її обличчя було щире і дуже серйозне. Королева просто не знала, як їй до цього поставитись. Невже хтось вирішив пожартувати з нею?

— То покликати мені його? — не вгавала Софія. — Він вам дуже сподобається.

Королева набрала повні груди повітря. Вона була рада, що ніхто, крім її вірної старої Мері, не бачить, що тут відбувається.

— Чудово, — сказала вона. — Можеш покликати свого велетня. Ні, зачекай-но хвильку. Мері, опануй себе й подай мені халат і капці.

Покоївка виконала її прохання. Королева встала з ліжка і одягла блідо-рожевий халат і капці.

— Тепер можеш його кликати, — сказала королева.

Софія повернула голову до саду й покликала:

— ВДВ! Її величність королева хоче вас бачити!

Королева підійшла до вікна і стала біля Софії.

— Злізь із підвіконня, — звеліла вона. — Ти можеш випасти з вікна.

Софія зіскочила в кімнату і стала поруч із королевою біля відчиненого вікна. Покоївка Мері стояла за їхніми спинами. Усім свої виглядом — руки в боки — вона демонструвала своє небажання брати участь у цьому балагані.

— Я не бачу ніякого велетня, — сказала королева.

— Зачекайте трішки, будь ласка, — сказала Софія.

— Мені випровадити її звідси, мадам? — втрутилася покоївка.

— Відведи її вниз і нагодуй сніданком, — розпорядилася королева.

І саме цієї миті в кущах біля озера почувся шурхіт.

А тоді з’явився він!

Семиметровий, у чорному плащі, накинутому на плечі з аристократичною недбалістю, з довжелезною сурмою в руці, він велично крокував галявиною до вікна палацу.

Покоївка заверещала.

Королева зойкнула.

Софія помахала рукою.

ВДВ не поспішав. Він поводився з величезною гідністю. Наблизившись до вікна, біля якого вони усі втрьох стояли, велетень зупинився і неквапно привітав їх елегантним поклоном. Коли він випростався, його голова була майже на одному рівні з ними.

— Ваша високавосте, — мовив він, — я ваш покерний слуга. — І знову вклонився.

Враховуючи те, що королева вперше в житті зустрілася з велетнем, вона залишалася на диво врівноваженою.

— Нам дуже приємно вас бачити, — мовила вона.

Далеко внизу галявину перетинав