Читати книгу - "Реактивація, Кулик Степан"

До Ніки я зараз і йшов.

Черговий мене знав… ще б пак — п’ятикратного чемпіона арени — і пропустив без зайвих запитань. Лише у журнал записав, до кого.

Дівчина сиділа за комп’ютером, зосереджено поглядала на монітор і щось писала в товстому зошиті. Довге, хвилясте волосся, кольору апельсина, вільно спадало додолу, від чого здавалося, що обличчя дівчини сховане за напівпрозорою накидкою або струменями водограю.

«Вероніка Лис. Людина. Не активована», — повідомив мене напис над її головою. Блимнув і зник. Угу

 — Привіт, сонечко. Не відволікаю?

Ніка підвела голову, побачила мене, відкинула вбік світле пасмо і радо усміхнулася.  

— Привіт. Ні… Ти ж знаєш. Я завжди рада тебе бачити.