Читати книгу - "дзвінок який змінив моє життя , ліліанаа"

Розділ 22 (Ніколь)

я сиділа у вітальні і чекала Дениса коли він повернеться.

Ось чую його голос:

 - царапка, я вдома - він зайшов до мене та поцілував

 - нам треба поговорити - серйозно промовила я, він насторожився і сів поряд

 - щось сталося?

 - Денисе, я не можу більше відтягувати це. в мене немає часу більше - я дивилася на нього, він не розумів до чого це

 - царапка, поясни, що сталося. я не розумію тебе - він взяв мене за руку 

 - пам'ятаєш, тобі мій батько казав про мій можливий від'їзд?

 - так, пам'ятаю, а що?

 - я їду - тихо промовила я і опустила голову, по моїх щоках потекли сльози, але я їх змахнула

 - куди? - його голос був сівшим, йому було боляче говорити

 - в Англію, на 2 роки - я глянула на нього, його погляд потемнів

 - як 2 роки? ти ж зараз жартуєш, да? будь ласка, скажи, що це тупий жарт. царапка, скажи, що це лише жарт - його очі бігають по моєму обличчю

 - Денисе, я завтра їду.. - я не могла тримати сльози і дала їм волю 

 - царапка моя.. - він обійняв мене міцно міцно. 

 - Денисе, ми не зможемо 2 роки на відстані. я не хочу тебе тримати і не давати змогу будувати своє життя - я глянула на нього, він мене відпустив

 - царапка, ні. не роби цього, прошу тебе. ми навіть не спробували, в нас вийде, чуєш мене? - його погляд бігав по моєму обличчі, в очах надія, що я піддамся цьому

 - Денисе, ми не зможемо! не зможемо! все, це кінець! ми розлучаємося! - я не хочу цього, але так буде краще. я встала та пішла в нашу кімнату, взяла валізу і почала збирати свої речі. я почула, що він зайшов в кімнату і підійшов до мене, я повернулася до нього ми мовчки дивимося один на одного і в ту ж мить він мене цілує, я не в змозі відштовхнути його, відповіла на поцілунок. коли він відсторонився від мене, притулився чолом до мого і закрив очі

 - будь ласка, дай шанс царапка, я благаю тебе.. - я відійшла від нього, забрала валізу і пішла в коридор, він пішов за мною, я мовчала і він лише спостерігав. я швидко зібралася і глянула на нього

 - пробач мені, Денисе - по моїй щоці скотилася сльоза, він мовчав, нічого не казав. я взяла валізу і відкрила двері вийшла з квартири, я почула його голос:

 - я кохаю тебе, Ніколь! - почула я і розплакалася, таксі яке я замовила раніше вже чекало мене, я глянула на вікна його квартири і побачила його, я сіла в машину та ми від'їхали..

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍