Читати книгу - "Здіймається буря"

ступив до лісу.

Хмаролап виглядав спантеличеним.

— Чому я мушу обирати? Мені все подобається, і я не збираюся щось змінювати, тільки щоб тобі стало краще!

— Це не для того, щоб мені стало краще, — відрубав Вогнесерд. — Це для блага Клану! Життя кицюні суперечить усьому, що сказано у вояцькому правильнику.

Не вірячи своїм очам, він дивився, як Хмаролап підняв зубами мишу і покрокував до табору, ігноруючи слова виховника. Вогнесерд знову глибоко вдихнув, стримуючи бажання вигнати Хмаролапа з території Громового Клану раз і назавжди. Дозволь йому самому обирати. Він повторював слова Піскошторми собі під ніс, ідучи за новаком назад до табору. «Зрештою, — зажурено сказав він собі, — нікому не буде зле від того, що Хмаролап харчується у Двоногів». Залишається тільки сподіватися, що ніхто більше про це не дізнається.

Коли вони наблизилися до ялівцевого тунелю, Вогнесерд почув, як із урвища котяться уламки глини. Він зупинився і почекав. Можливо, це Піскошторма повертається з полювання? Та теплий вечірній вітерець повідомив йому, що це була Попелюшка.

Маленька сіра кицька незграбно зістрибнула з останнього каменя. У її роті був цілий оберемок трав, і вона важко кульгала.

— Ти нормально почуваєшся? — запитав Вогнесерд.

Попелюшка кинула трави на землю.

— Усе добре, чесно, — видихнула вона. — Нога трохи мучить, але це й усе. Просто довелося збирати ці трави трохи довше, ніж я очікувала.

— Тобі слід сказати Жовтоіклій, — нявкнув Вогнесерд. — Вона б не змусила тебе так тяжко працювати.

— Ні! — занявчала кицька, хитаючи головою.

— Гаразд, гаразд, — погодився воєвода, дивуючись від того, наскільки наполегливо вона відмовлялася. — Принаймні дозволь допомогти тобі понести ці трави.

Попелюшка вдячно підморгнула.

— Нехай береже тебе Зореклан від усіх недуг, — замуркотіла вона. — Пробач, якщо відповіла надто грубо. Просто Жовтоікла зараз дуже зайнята. У Верболози почалися пологи після сонцепіку.

Вогнесерд почав хвилюватися. Востаннє він бачив пологи Срібнострумки.

— Як вона почувається?

Попелюшка відвела погляд, і по її мордочці пробігла тінь.

— Не знаю, — пробурмотіла вона. — Я запропонувала піти назбирати трав, щоб не довелося допомагати. Я… я не хотіла там бути…

Вогнесерд зрозумів, що вона також думала про Срібнострумку.

— Ходімо, — нявкнув він. — Чим швидше ми дізнаємося, як ідуть справи, тим швидше перестанемо хвилюватися.

Кіт наддав ходу.

— Не біжи так! — скривилася Попелюшка, шкандибаючи позаду. — Коли я дивом одужаю, ти дізнаєшся перший. А поки що трохи повільніше!

Як тільки вони зайшли на терен, Вогнесерд одразу дізнався, що Верболоза окотилася успішно. Одноока і Крапохвістка вийшли з ясел, їхні очі сяяли від щастя, а муркотіння було чути навіть із протилежного боку галявини.

Піскошторма підбігла, аби привітати їх із доброю новиною.

— Верболоза народила двох киць і котика! — сповістила руда войовниця.

— Як вона почувається? — стурбовано запитала Попелюшка.

— Чудово, — запевнила її Піскошторма. — Вона вже їх годує.

Попелюшка голосно замуркотіла.

— Мені треба піти її провідати, — нявкнула вона і подибала до ясел.

Вогнесерд виплюнув свій оберемок трав і роззирнувся.

— А де Хмаролап?

Піскошторма посміхнулась і примружила очі.

— Коли Темносмуг побачив, яку він приніс здобич, то послав його вичищати гнізда старійшин.

— Добре, — нявкнув Вогнесерд, задоволений тим, що втрутився Темносмуг.

— Ти говорив із ним? — тепер уже серйозно запитала Піскошторма.

— Так.

Усю радість Вогнесерда за Верболозу ніби водою змило, коли він згадав про байдужість свого новака.

— І як? — наполягала киця. — Що він сказав?

— Мені здається, він навіть не зрозумів, що вчинив недобре, — холодно відповів Вогнесерд.

На його здивування, Піскошторма не виглядала стурбованою.

— Він ще дуже юний, — нагадала вона. — Не засмучуйся. Просто пам’ятай його перші лови і те, що ви з ним однієї крові. — Войовниця ніжно лизнула його щоку. — Одного дня вона проявиться у Хмаролапові.

Раптом підійшов Порохошуб і перервав їхню розмову. Його очі насмішкувато зблискували.

— Ти маєш пишатися своїм новаком, — вищирився він. — Темносмуг сказав, що Хмаролап побив рекорд із мізерності улову.

Вогнесерда аж пересмикнуло, коли вояк додав:

— Хотів би я бути таким чудовим виховником.

— Іди геть, Порохошубе, — гаркнула Піскошторма. — Не треба тут єхидствувати. Це нікого не вражає.

Вогнесерд здивувався, побачивши, що Порохошуб відскочив, ніби руда киця його вогнем обпекла. Вояк розвернувся і побіг геть, кинувши ображений погляд через плече.

— Спритно ти його, — нявкнув Вогнесерд, вражений лютою відповіддю Піскошторми. — Навчиш мене так робити?

— Боюся, що в тебе так не вийде, — зітхнула вона, співчутливо дивлячись услід Порохошубові. Вони провели разом усе новацтво, та їхня дружба почала згасати, коли Піскошторма зблизилась із Вогнесердом. — Не звертай уваги. Я пізніше перепрошу. Не хочеш піти поглянути на новонароджених кошенят?

Вона попрямувала до ясел, звідки саме виходила Синьозірка. Обличчя старої провідниці було спокійне, а очі сяяли. Коли Піскошторма порівнялася з нею, Синьозірка радісно вигукнула:

— Вітаю з поповненням Громового Клану!

Вогнесерд замуркотів.

— Скоро в нас буде більше вояків, ніж у всіх інших Кланах! — нявкнув він.

Раптом очі провідниці затуманилися, і по спині Вогнесерда пробігся холод.

— Будемо сподіватися, що цим воякам ми зможемо довіряти більше, ніж старим, — похмуро прогарчала Синьозірка.

— Ти йдеш? — гукнула Піскошторма з теплого затінку ясел. Вогнесерд потрусив головою, щоб відігнати страхи за Синьозірку, і протиснувся досередини.

Верболоза лежала у гніздечку з м’якого моху. Кошенята тулилися біля неї, наосліп шукаючи щось біля маминого животика.

Вогнесерд побачив особливу ніжність на обличчі Піскошторми. Вона нахилилася і вдихнула теплий молочний запах кожного котика по черзі, поки Верболоза дивилася на все це сонними, щасливими очима.

— Вони гарнюні, — прошепотів воєвода.

Він був радий поповненню, та ніяк не міг відігнати скорботу, що колола його, ніби шпичак. Вогнесерд згадав кошенят, яких народила Срібнострумка, і Сіросмуга. Як зараз живе його товариш — чи був він ще у жалю, чи нове життя у Річковому Клані зі своїми дітьми допомогло йому перебороти смуток?

Хвіст Вогнесерда смикнувся, коли він зачув запах Тигрокігтевого кошеняти. Він повернувся, щоб подивитися на нього, притлумлюючи недовіру, яка піднімалася горлом, ніби жовч. За ним у гнізді скрутилася калачиком Злотоквітка, біля неї спокійно дрімали малюки. Темний котик виглядав так само невинним, як і його ясельні товариші. Вогнесерд відчув укол совісті за своє роздратування.

* * *

Наступного дня Вогнесерд прокинувся рано. Думки про Сіросмуга важко клубочилися над ним, ніби дощові хмари. Тепер, коли виникли проблеми з Хмаролапом, він сумував за своїм старим другом ще більше. Розмови з Піскоштормою допомагали йому, та все ж хотілося дізнатися, що сказав би Сіросмуг. Вогнесерд ще трохи полежав у кублі й нарешті вирішив: він піде сьогодні до річки і спробує знайти друга.

Кіт вислизнув із кубла і смачно потягнувся. Сонце тільки-но з’явилось над горизонтом, і ранкове