Читати книгу - "Учитель"

контрастом, яким виявився pensionnat de demoiselles,[104] порівняно з моїм розпливчастим ідеалом — тепер я був поінформований та потішений, а, отже, несхильний скаржитися, тому й сприйняв запрошення мадемуазель Ретер до відвертості з усмішкою:

— Вельми вдячний, mademoiselle, але все пройшло гладко.

Вона зі сумнівом поглянула на мене.

— Et les trois demoiselles du premier banc?[105] — перепитала вона.

— Ah! Tout va au mieux![106] — такою була моя відповідь, і мадемуазель Ретер перестала мене допитувати; але її очі — не надто великі й не сяючі, не розчулені та не палаючі, а розумні, проникливі й практичні, сказали, що вона не повірила мені, і в них зблиснув вогник, який відверто сигналізував: «Будь настільки відвертим, наскільки бажаєш; я ж не потребую твоєї щирості: все, що ти хочеш приховати, мені вже відомо».

Після такої ледь помітної, але відчутної зміни манера поведінки директриси поінакшала: занепокоєна діловитість щезла з її обличчя, і вона розпочала невимушену бесіду про погоду та місто й по-сусідськи розпитувала про мадам і месьє Пеле; я відповідав на всі її дрібні запитання; вона продовжувала розмову; я стежив за всіма поворотами бесіди; мадемуазель Ретер сиділа так довго, говорила так багато і так часто змінювала теми, що неважко було зрозуміти: вона затримує мене з певною метою. Слова не давали ключа до розгадки, натомість це робив її погляд: коли губи вимовляли люб’язні банальності, очі незмінно поверталися до мого обличчя. Вона дивилася на мене не прямо, а ніби бічним зором — спокійно і потай, але думаю, що жодного такого погляду я не пропустив. Я спостерігав за нею так само пильно, як і вона за мною, й невдовзі зрозумів, що її цікавить моя справжня натура: вона вишукувала характерні риси, слабкі сторони, дивацтва; застосовувала то той, то інший прийом, сподіваючись урешті знайти якусь шпаринку, якусь нішу, куди вона могла б поставити свою маленьку тверду ніжку й таки стати мені на горло — як хазяйка моєї сутності — і підкорити собі. Не зрозумій мене хибно, читачу, — зовсім не моє серце вона хотіла здобути: на той момент їй цікавив радше політичний вплив. Я офіційно був призначений на посаду вчителя в її закладі, й мадемуазель Ретер хотіла з’ясувати, у чому вона сильніша, і як зможе на мене вплинути.

Я насолоджувався грою і не поспішав її завершувати; часом я давав їй надію, починаючи гру смиренно, і коли її очі зблискували — вона думала, що спіймала мене — я з насолодою завершував фразу твердо й рішуче, від чого вираз її обличчя враз змінювався. Нарешті ввійшла служниця і повідомила, що обід подано; протиборство було завершене, і ми розсталися; жоден з нас не отримав переваги: мадемуазель Ретер не дала мені змоги перейти у наступ, я ж розладнав її маленькі хитрі схеми. Це була гра внічию. Коли я полишав кімнату, то знову простягнув руку співбесідниці; вона подала мені свою; це була маленька й біла ручка, але яка ж холодна! Я пильно подививсь їй у вічі, змушуючи прямо поглянути у відповідь; це останнє випробування програв. Її погляд був і далі таким самим стриманим, урівноваженим та спокійним; мене це розчарувало.

— Я стаю мудрішим, — подумав, повертаючись у пансіон месьє Пеле. — Лише погляньте на цю маленьку жінку: невже вона подібна на жінок із сучасних романів чи середньовічних балад? Якщо про жіночий характер судити з поезії та художньої літератури, то можна подумати, що він витканий із почуттів — не важливо, хороших чи поганих — і ось вам інший зразок — розумний та поважний, головною складовою якого є абстрактне мислення. Навіть Талейран[107] не міг би бути безстраснішим, аніж Зораїда Ретер! Так я думав тоді; згодом я виявив, що часто зовнішня холодність цілком уживається зі сильними пристрастями.

Глава XI

Я справді мав надто довгу розмову з цією маленькою жінкою-політиком і, повернувшись до себе в пансіон, виявив, що вечеря майже добігла кінця. Запізнитися в їдальню було проти правил закладу, і якби хтось із учителів-фламандців з’явився після того, як прибрали суп та принесли основну страву, месьє Пеле напевне б висловив йому публічну догану й однозначно позбавив би і супу, й риби. Побачивши ж мене, цей ввічливий, але пристрасний джентльмен лише похитав головою, і коли я зайняв своє місце за столом, розгорнув серветку та подумки помолився, він делікатно відіслав служницю на кухню принести мені тарілку «purée aux carottes»[108] — бо то був maigre[109] день — і перед тим, як відіслати основну страву на кухню, залишив для мене порцію в’яленої риби. Після завершення вечері хлопчаки розбіглися до своїх ігор: Кінт і Вандам (так звали вчителів-фламандців), звісно ж, пішли за учнями. Бідолахи! Якби ці вчителі не були такими отупілими, черствими і байдужими до всього на світі, то я б їх навіть пошкодував, бо вони завжди й усюди мусили стежити за неотесаними учнями; але тепер, коли я зібрався піднятися в свою кімнату і знайти там якщо й не розваги, то принаймні свободу, я спроможний був висміювати лише самого себе; втім, цього вечора (хоча таке часто бувало й раніше) мені й далі судилося бути в привілейованому становищі.

— Eh bien, mauvais sujet! — оu allez-vous?[110] — почувся голос месьє Пеле у мене за спиною, щойно я поставив ногу на першу сходинку. — Venez a la sale a manger, que je vous gronde un pen.[111]

— Вибачте, Monsieur, — одповів я, йдучи за ним слідом у вітальню, — що повернувся так пізно, але це сталося не з моєї вини.

— Саме це я й хотів би знати, — знову промовив месьє Пеле, пропускаючи мене в зручну вітальню з привітним вогнем у каміні, бо в печі, зважаючи на сезон, не розпалювали. Подзвонивши, він замовив «каву для двох», і ми вмостилися майже з англійським комфортом пообіч від вогнища; між нами був маленький круглий столик з кавником, цукерницею та двома великими горнятами з білого фарфору. Поки месьє Пеле вибирав собі сигару з коробки, мої думки крутилися навколо знедолених учителів, чиї голоси, що закликали до порядку на ігровому майданчику, я чув і зараз.

— C’est une grande responsabilite, que la surveillance,[112] — зауважив я.

— Plait-il?[113] — відповів месьє Пеле.

Я відзначив, що, на мою думку, месьє Кінт і Вандам, певно, вже трохи стомилися від своїх трудів.

— Des betes de somme — des betes