Читати книгу - "Ти — мої крила, Вікторія Франко"

Помітивши мій стан, Ярик змінив свій тон і більше не сварився. Навпаки, притиснув мене до себе і спробував заспокоїти.

— Вибач, що я зірвався… Просто ти не уявляєш, що зі мною робиш… — він спробував пом'якшити напруження між нами й торкнувся носом до мого носика. — Я теж дуже сильно тебе кохаю… Просто безмежно… Але ти повинна розуміти, що після твоїх дій я не зможу зупинитися.

— А я і не хочу, щоб ти зупинявся! — випалила дзвінким голосом й сама здивувалася, як швидко він прорізався. Ще хвилину тому мало не рюмсала.

— Що? — брови хлопця зсунулися на переніссі й він з недовірою заглянув мені в очі. — Я тебе правильно розумію, Мілено?

Я впевнено кивнула і посміхнулася йому, від чого Ярик нарешті заспокоївся. Двічі мені повторювати не довелося. Хлопець вмить накрив мої губи своїми, затягуючи нас на дно тієї безодні, якої ми так сторонилися. Мій коханий більше не стримував себе. Нарешті робот зник і до мене повернувся мій Ярик…

Навіть не зрозуміла, коли саме моя сорочка полетіла у невизначеному напрямку і хлопець почав обсипати палкими цілунками мої груди. В цей момент я повістю загубилася, вперше в житті переживаючи подібні емоції. А коли Ярик ніжно торкнувся губами моїх вершин, я відчувала як у мене по хребту побігли електричні розряди. Від цього кожна клітинка мого тіла горіла у передчутті більшого. 

— Обійми мене за шию, — почула слова хлопця, крізь свою затуманену свідомість.

 Щойно я зробила це, Ярик поніс мене в спальню, не припиняючи заціловувати. Обережно опустивши моє тіло на ліжко, хлопець звільнився від свого одягу і навис наді мною зверху. З кожним його дотиком я відлітала у невідомий мені світ. Хлопець вміло вів мене за собою, як провідник. Щомиті я переживала абсолютно нові для себе відчуття і це було неймовірно. І коли мені здавалося, що більшої насолоди я вже не в змозі отримати, своїми діями він переконував мене у зворотному…