Читати книгу - "Мені потрібна свобода , Аріна Спел"

Остання спокійна ніч

Вже сидячи в себе в кімнаті я розривалася від бурі, що вирувала в середині. Все котилося в бездну. Набрало обертів і несло все, й мене в тому числі, в зовсім протилежному напрямку ніж було потрібно. Початковий план був простий і геніальний. Раз всесвіт дав мені другий шанс, використати його на повну. Розпочати нове життя , прожити його для себе й у своїх інтересах. Ніяких чоловік не підпускати до свого серця й близько. Вистачило помилок й минулого життя. Та що з того бабія взяти? Скільки він протримається? А зради я не пробачу ніколи. Краще здохну від туги і відчаю. Так, стоп. Щось я в депресію себе заганяю. Це буде вихід. Болісний, але вихід. Це допоможе все переступити і піти далі. 
А зараз початок. І не треба накручувати себе. Жити зараз й в моменті. Ось основний урок. 
Ще один момент. Він не знає хто я насправді. А я не знаю яка буде реакція на це. Потрібно розкласти всі крапки над і сьогодні ж. Вистачить з мене всіх цих душевних страждань. 
Двері відчинилися без стуку. Звісно, нащо? Де це бачино, величності й стукати. 
Грррр. Прогарчала я в середині. І щось ніби клацнуло в голові. Я всі ці дні не чула звіра в середині себе. Абсолютно. Нуль. Хіба це нормально? За цими душевними переживаннями зовсім й забула про це. 
-Я не відчуваю свою пантеру- прошепотіла. Ще нещодавно не могла зрозуміти чи потрібно це мені, а зараз була у розпачі. 
-Так, хіба ти не знаєш таких очевидних речей. Вона спить. І спатиме ще до завтра. Перший оборот забрав сили не тільки в тебе, а й в неї також. Я хотів поговорити про це з тобою. Завтра нам треба буде якось пережити твоє перетворення і не наробити дурниць. Це все буде дивно для тебе, але ти звикнеш. Єдине правило- не тікай. Я не зможу стриматись тоді. Якщо і я обернусь, від нас вже нічого не залежатиме. Звірине начало візьме верх.

Чи страшно було мені від цих слів? Мабуть інстинкт самозбереження не моя сильна сторона. Бо єдине що я відчувала - збудження. 
Добре, що величність легко заземляв мене своїми придирками.

-Ти не перевдягнулася? Це добре хотів помилуватися на це плаття ще хоч раз.

-Подобається? Не хвилюйся. Я можу одягати такі сукні постійно.

-Не варто випробувати долю. Цього разу я стримався, й не видер Браєну очі, але хто знає що буде наступного.

-На якому такому праві, дозволь поцікавитись?

-Ти моя!!! Ніхто не має права дивитися на тебе як на жінку!!

-Сьогодні все могло обернутися інакше Я могла зробити інший вибір. Могла піти з ним.

Він вагався, мовчав. Насупив брови й пропалював мене поглядом.

-Я б не відпустив!

-Як? Я тобі не належу. 
-Я б не відпустив!!! Чуєш. Ти моя!!!

Мені б обуритись. Бо це й справді якось за межею, ця його теранія, але натомість в грудях щемило від щастя. І ніби цього мало, Кайлен підійшов до мене, притиснув і поцілував. Поцілунок вийшов жорстким, владним. Він ніби показував, що зараз коїться в нього на душі. Намагався затвердити свою владу наді мною. Де моя гордість? М? Там же , де й розум? Розчинилися в цьому чоловікові. Залишивши по собі лише пульсацію внизу живота. 
Він так само раптово відсторонився. 
-Йди переодягнися. Чекаю тебе в ліжку - хриплий голос було ледь впізнати. 
-Добре. Але нам треба поговорити. Мені важко зважитись на це, тому прошу тебе, не дай мені змовчати. Я повинна зізнатися.

-Зізнатися? Ти вбила когось? Чи була учасником державного заколоту? 
-Як би ж то- скрушно відповіла й пішла у вбиральню. 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍