Читати книгу - "Поклик племені, Маріо Варгас Льоса"

які ніколи не придумувалися з наперед визначеним результатом, а розросталися, бо суспільства, які поcтупово їх розвивали, за кожної нагоди брали гору над іншими групами, які дотримувалися інших правил, менш сприятливих для розвитку цивілізації»[43].

Процес, який дав змогу людині вирватися з тваринного життя її предків — печерного і племінного — і досягнути зірок і демократії, на думку Гаєка, став можливим завдяки тому, що він називає «спонтанним порядком», який виник, як свідчить його назва, в непередбачений, незапланований і некерований спосіб як рух великих суспільних об’єднань, які прагнуть дати раду своїм життєвим умовам і так знаходять певні інструменти або типи стосунків, що здатні посприяти такому переходу заради полегшення життя, яке вони ведуть.

Типовими прикладами цього «спонтанного порядку» є мова, приватна власність, гроші, торгівля і ринок. Жодна із цих інституцій не була вигадана окремою людиною, спільнотою чи культурою. Вони з’являлися в природний спосіб у різних місцях як наслідок певних умов, на які громада відповіла творчо, керуючись радше інтуїцією чи інстинктом, аніж інтелектуальними міркуваннями; і потім життєва практика їх потроху узаконювала, модифікувала або відкидала, замінюючи іншою.

Ці спонтанні порядки для Гаєка є прагматичними, але й моральними інституціями, бо завдяки їм еволюціонувала не лише матеріальна реальність, тобто умови життя, але також звичаї, спосіб поводження з ближнім, культура поведінки, етика. Іншими словами, завдяки виникненню торгівлі, угод, законності, комунікації і діалогу людина поступово де-варваризувалася, зникав звір, який у ній жив і натомість з’являвся поштивий громадянин, солідарний з іншими, схожими чи відмінними від нього. На думку Гаєка, ключовим фактором цивілізації є не розум, не знання — завжди фрагментарне, неповне і розсіяне, — а певне підпорядкування їх обох традиції, розвинутій життєвою практикою.

Звісно, не всі спонтанні порядки є благом. У тривалому процесі цивілізації люди вибирали ті інституції, які сприяли її реальному прогресу, і відмовлялися від тих, які їй шкодили. Життєва практика є добрим учителем і порадником, коли треба було робити цей вибір. А також релігії, які допомагали суспільним об’єднанням чіткіше зрозуміти позитивний чи негативний характер інституцій, створених «спонтанним порядком». Усе це, ясна річ, не беручи до уваги претензію усіх релігій виражати остаточну і неспростовну істину — щось, що призводило і далі призводить до великих кровопролить в історії. Гаєк, який називав себе агностиком, неспроможним прийняти антропоморфізм Бога, який постулює християнство, позитивну роль релігії оцінював у строго соціальних та історичних термінах.

Великим ворогом цивілізації, на думку Гаєка, є конструктивізм чи суспільна інженерія, прагнення при допомозі інтелекту створити економічну і політичну модель і потім намагатися впровадити її в реальність — те, що можна зробити лише за допомогою сили (насильство, яке переходить у диктатуру) і що зазнало фіаско в усіх випадках такої спроби. Інтелектуали, на думку Гаєка, є вродженими конструктивістами і тому великими ворогами цивілізації. (Звісно, є певні винятки з цього екстремістського переконання, починаючи з нього самого). Здебільшого вони не вірять в ринок, оту знеособлену систему, яка спаює всередині однієї спільноти індивідуальні ініціативи і створює робочі місця, багатство, можливості і в кінцевому підсумку людський прогрес. Оскільки ринок є продуктом свободи, інтелектуали часто є великими ворогами свободи. Інтелектуал переконаний у тому, що, розсудливо створюючи справедливу і рівноправну модель суспільства, її можна втілити в реальність. Звідси й успіх марксизму в середовищі інтелектуалів. Ця віра здається Гаєку «вираженням інтелектуальної зарозумілості, що є супротивною інтелектуальній скромності, яка становить суть справжнього лібералізму, який з повагою ставиться до тих стихійних сил, за допомогою яких індивіди створюють важливіші речі, ніж ті, які могли б створити умисно»[44]. Практичним результатом цієї віри є соціалізм (який Гаєк ототожнює з економічним плануванням і державним дирижизмом) — система, для утвердження якої потрібно скасувати свободу, приватну власність, дотримання угод, незалежність правосуддя і обмежити вільну особисту ініціативу. Результатом є продуктивна неефективність, корупція і деспотизм.

Гаєкова ідея цивілізації після його смерті суттєво розмилася. Ідеї, які, на його думку, виконували таку важливу роль у житті вільних націй, значною мірою втратили своє значення, і в сучасному світі на перший план, який раніше займали вони, вийшли образи. У певному сенсі на зміну книжкам як основному джерелу знань та інформації для того, що називається громадськістю, прийшли екрани.

З іншого боку, Гаєк навіть не міг уявити собі, що явище корупції пошириться настільки, що проникне у лоно певних інституцій, які через це значною мірою втратили той авторитет, який посідали раніше. Як це має місце у випадку правосуддя, яке багато де є схильним до корупції за допомогою грошей чи через вплив органів влади.

Це позначилося також на бізнесі — як державному, так і приватному, — і на функціонуванні ринку, який відчув на собі негативний вплив не лише державного інтервенціонізму, але й часто-густо торгівлі зв’язками, яка сприяє певним підприємствам чи приватним особам через наявні у них політичні чи економічні можливості.

Суспільна мораль, якій Гаєк надає такого значення, також повсюдно дала тріщину через прагнення наживи, яке первує над усіма цінностями і спонукає багато підприємств і приватних осіб до нечесної гри з порушенням правил, які регламентують вільну конкуренцію.

Велика фінансова криза наших днів стала драматичним вираженням цього відхилення від Гаєкових ідей та цінностей.

«Шлях до рабства»

Основні ідеї книжки «Шлях до рабства», ще одного великого виступу на захист свободи в ХХ столітті, яка вийшла друком 1944 року, Гаєк сповідував від 1933 року, що випливає з наукової доповіді, яку він пише того року з приводу приходу до влади в Німеччині нацистів. Полягають вони в обстоюванні думки, що попри взаємний антагонізм комунізм і нацизм мають спільний знаменник: колективізм. Тобто ненависть до індивідуалізму і ліберального мислення, заснованого на повазі до приватної власності, до співіснування ідей і різних вірувань у лоні демократичного суспільства, до вільного підприємництва, до ринкової економіки і політичної свободи.

На думку Гаєка, лише індивідуалізм, приватна власність і ринковий капіталізм гарантують політичну свободу. Протилежне рано чи пізно приведе до економічного краху, диктатури і тоталітаризму. Ідея про те, що між комунізмом, соціалізмом і нацизмом існує фундаментальна тотожність, була революційною, коли Гаєк вперше її окреслив 1933 року. Він помилився, не надавши значення, яке у випадку нацизму мали націоналізм і расизм, божевільна віра в те, що арійська раса є вищою за інші і тому може панувати над усіма решта. У цьому полягала суттєва відмінність від комуністичного колективізму, який обстоював «пролетарський інтернаціоналізм», не спонукав до теоретичних розумувань щодо мнимої арійської расової зверхності, не дискримінував євреїв як нижчу расу і не намагався їх знищити.

Критика Гаєком планування через те, що