Читати книгу - "Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера, Ася Сергєєва"

- А якщо я не захочу відповідати?

- Тоді сам за тебе вигадаю. Але потім без образ! Бо фантазія у мене, ух, яка розвинута.

У цього хлопця язик хоч іноді заспокоюється? Здається, ні. Я хотіла всього лише шматок піци спробувати, а він мене так вміло заплутав, що до десерту переходжу.

- Що ж, почнемо з мене... - з важливістю підкидає підборіддя, грайливо поглядаючи. - Я зрозумів, що мені подобаються брюнетки.

Пф-ф!

- І це така важлива для мене інформація?!

Обурилася і згадала про хижу білявку. Що ж їй, бідоласі, робити тепер?

- Ну добре, просто знай, - посував бровами. - Я вільний Ведмідь. Завжди допоможу, в біді не кину і побачення зі мною незабутні. Гаразд-гаразд, - зауважує, що я в нього серветкою кинути збираюся.

Далі без зайвої багатослівності чітко називає, що йому двадцять два, перейшов на останній курс в універі. Проходить стажування у фірмі дядька. У футбол грає з раннього дитинства. Любить на сніданок панкейки з кленовим сиропом. І що живе один, не забуває підкреслити.

Непомітно для себе втягуюся в розмову. З Мишком легко і приємно спілкуватися, коли не задається. А якщо зривається мене грубо клеїти, тоді взагалі його хочеться стукнути. Де вчуся, не приховую. Але ж він у тата може запитати. Перейшла на другий курс в універі, факультет іноземних мов. Сніданки різні бувають. Одного улюбленого немає, але частіше йогурти або вівсянка.

Дивлячись на Мішу, починаю подумувати, що у нього визначеностей більше.

- На літніх канікулах ганяла б на байку на пляж. І навіщо тобі здався такий нудний підробіток?

Щодо "нудний", я б посперечалася. Бо й рада б поскучати, але ж деякі не дають. Всілякі Ведмеді бродять небезпечно поблизу.

- Та захотілося, - задумливо п'ю ванільний латте.

- Що, татусь не дає на бажані дрібнички? - продовжує розпитувати, бач, який допитливий.

- У тому й проблема. Тато на все дає, але при цьому заважає самій заробляти і спробувати самостійне життя.

Мишко присвиснув.

- Яка ти хоробра зірочка, Алінко. Знаючи зв'язки тренера, тобі тільки в джунглі треба тікати. Там самостійність швидко наздожене.

- Сподіваюся, до цього не дійде, - хіхікаю. - Якщо з підробітком добре впораюся, ніде не накосячу, тоді після літа переїду до гуртожитка або на знімну квартиру. Всім можна, чому тоді мені не можна?

- Не віриться щось.

- Нікому не віриться, - сумно знизую плечима. - Спробувати хоча б повинна.

Ведмідь піднімає свою чашку з кавою. Підводиться.

- Тож вип'ємо за те, щоб все у тебе вийшло. Якщо є мета, ми ж повинні перемагати! - Мені здалося, або в цей момент у нього особливо блиснули очі в мій бік? - Бажаю тобі після літа переїхати, куди ти забажаєш.

- Дякую і на цьому, - вдаряюся келихом з латте об чашку Ведмедя.

Несерйозний тост, звісно ж. Все одно приємно, що Міша не реготав і навіть побажав, щоб все вийшло.

- Аліно, знаєш, про що мені чудове подумалося?

Гублюся в здогадках. На обличчі футболіста розтягнулася задоволена посмішка. Скаже, що наївся нарешті? Відпустить додому?

- Про що? - питаю.

- А ось про те, що ми з тобою побували на... - робить паузу, ще ширше заусміхавшись, - на нашому першому побаченні. Хіба не так? Відмінно ж час проводимо.

Кхе-кхе!

Знову поперхнулася.

Та що зі мною?! Зазвичай, я не давлюся смачними десертами. Але тут випадок екстрений. Великий вдих від переляку зробила.

Якщо у Ведмедя немає другої мітки, тоді він у групі ризику... Ой, лихо-лишенько!

- Краще не називай нашу випадкову зустріч побаченням, - бурмочу я, намагаючись на нього не дивитися.

- Нічого собі випадкова? Ми більшу частину вечора разом провели. - Знову встає цей Ведмідь невгамовний. - Підкажіть, ми схожі на пару на побаченні?

Боже, як со-оромно. Тепер він до відвідувачів чіпляється за сусідніми столиками. Ті підтверджують, ясна річ. Ну а як не підтвердити, коли такий кремезний хлопець вимогливо запитує. Рукою прикриваю очі. Ну тільки ж здавався розсудливим! Ех, та годі, все одно мене бачить. Прибираю руку. Дивлюся на радісного футболіста і розумію…

Шкода його. Врятував мій байк, а сам чи врятується?

- Мишко, хочу тебе попередити, - схвильованим голосом звертаюся: - Дорогою додому будь за кермом обережний. Спробуй не зламати ноги. Гриби не їж. Краще натягни на себе маску, щоб не прилипла зараза. І поглядай на дахи, щоб... Хоча ні, з останнім забудь, - згадую, що бурульки зараз не висять.

Начебто всі неприємності перерахувала, які відбувалися з хлопцями, що зв'язалися зі мною. Деякі навіть не дійшли до побачення. І тут Мишко такий, на всю піцерію вже оголосив.

Кепська справа. Тато мене приб'є, якщо команда позбудеться воротаря.

Уважно вислухавши всі мої попередження, Ведмідь розкриває руки широко. Робить пару кроків, підхоплює мене і-і… міцно затискає в обійми.

- Про мене ще ніхто так не дбав. Алінко, ти диво! У нас вийшло бомбезне побачення. Треба скоріше ще повторити!