Читати книгу - "Наші обіцянки, Ана Маіс"

Глава 11

Аліса

Зранку я прокинулась з сильним головним болем і не бажанням вилізати з ліжка. В голові стукотіло так, ніби там хтось барабанить. Наступного разу, коли вирішу так напитись, згадаю сьогоднішній день і похмілля після цього.

Я насупилась, опустивши погляд на футболку в якій я була одягнута. Я намагалась згадати, коли я встигла переодягнутись. Але в пам’яті все було так розмито… Я тільки смутно пам’ятала, як Оля з Святославом поїхали, і я залишилась в барі чекати Давида.

Закривши очі у думка сплив спогад, як він ніс мене на руках в будинок і сказав, що він не збирається мене звільняти. Мене заспокоювала та думка, що мені не прийдеться шукати нову роботу. Хто, щоб не казав, але я була рада працювати з Владом.

Зійшовши на перший поверх я пішла до кухні. В роті було сухо та дуже хотілось пити. Я різко зупинилась, коли побачила Давида. Він ніколи не затримувався в домі так надовго.

— Ти як? — запитав він, звернувши всю свою увагу на мене.

Я позіхнула.

— Голова розколюється. — промовила, доторкнувшись пальцями до скроні. Навіть цей дотик здавався болючим.

— Уляна Михайлівна залишила тобі пігулки. — він показав пальцем на стільницю. —  Сказала, що вони мають допомогти.

Я стримано кивнула головою. Вона була дуже доброю до мене. Мене інколи засмучувало, що вона приходила тільки два рази на тиждень, щоб прибрати в будинку. Вона мила та розумна жінка.

Відкривши шафку я взяла стакан та підставила його під кран, щоб набрати води. Мене не відпускало одне запитання. Я не знала чи варто було його задавати, але все ж не впевнено запитала :

— Ти не їдеш в офіс?

— Ні. Сьогодні вирішив попрацювати з дому. — сказав він, поставивши чашку в посудомийку.

Я обернулась та притулилася до стільниці.

— Якщо ти залишився тільки через те, що не хотів залишати мене саму — не варто. Я в порядку. — запевнила його, і скривилась, коли відчула ще одни напад болю.

— Я повідомив Владові, що тебе не буде. — натомість сказав він.

Давид вже збирався йти, як я промовила :

— Дякую тобі, що оплатив лікування батька.

Він зупинився на місці, і озирнувся на мене зі спини. Я думала, що він щось відповість, але натомість він просто кивнув і пішов зачинивши за собою двері.

Через годину біль, як рукою зняло. Я почувалась на багато краще. Взявши чергову книжку з бібліотеки Давида, я всілася на диван у вітальні. Я не помітила, як прочитала більше ніж половини книги. Хоч сьогодні я не була в офісі, але вже встигла зробити та відправити звіт. Влад ще пожартував, що ми з Давидом дуже навіть підходимо один одному. Я не оцінила такий жарт. Ми поєднані на шість місяців, а потім наші шляхи розійдуться.

Від того, що я перебувала в одному положенні моє тіло починало нити, тому я вирішила, що на сьогодні досить читань. Я закрила книжку та запхала її під паху.

За сьогоднішній день ми з Давидом майже не пересікались, хоч перебували в одному домі. Все ж мені було перед ним соромно за свою поведінку. Я ніколи так не поводилась. Але мій гнів підштовхнув мене до цього.

Я зупинилась, коли побачила світлу голову, яка крутилась біля дверей кабінету Давида. Я знала цю жінку, вона — журналістка. Мене здивувала її поява в будинку Давида. Як я  раніше помітила, він гостро реагував на її появу.

Тихими кроками я спустилася сходами вниз, і проходячи біля комода залишила на ньому книгу. Відкривши двері я вийшла на задній двір. Глибоко вдихнувши свіжого повітря, я вирішила прогулятись. Я підійшла до басейну, який був на задньому дворі маєтку. Зараз було холодно для купань, голі дерева тільки-но почали одягатися в зелене листя. Коли подув холодний пронизливий вітер я обняла себе руками.

— Ти не погано тут облаштувалась. — почула позаду себе жіночий голос.

Я повернулась і побачила перед собою знайому жінку.

— Ти щось хотіла?

— Давид тебе використовує. — голосно промовила вона. Мої брови злетіли в голову. — Він не здатен покохати таку, як ти.

Мене здивувала її така самовпевнена заява, але водночас потішив той факт, що ми так природньо поводимось, що навіть вона не відчуває в цьому брехні. Можливо, журналісти і не такі вже чутливі, щоб розрізнити де правда, а де брехня. Або з неї вийшов поганий журналіст.

— Мені не цікава твоя думка, що до нас. — сказала я.

— Хочеш дам тобі пораду? — вона презирливо окинула мене поглядом. — Забирайся з відси та дай нам спокій.

— Вам? — перепитала я і мало не засміялась.

— Ми кохаємо один одного. — заявила вона, і я на мить подумала: А якщо вона каже правду?

Хоча сумніви одразу розсіялись, коли я згадала той момент, коли вона прийшла в кабінет Давида. Давид. Я на мить замислилась. Що вона тут робить? А якщо Давид її покликав? Я не бачила його від ранку, тому не знала де він і що робить. В цей момент я почувалась такою запутаною у власних думках.

Вона зробила крок у мою сторону.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍