Читати книгу - "Згасле сяйво, Марі Сантьяго"

Розділ 13: Тіні смутку

Час, здавалося, зупинився, коли машина зупинилася біля одного з тих скритих місць, де можна було втекти від всіх поглядів і загроз. Дерек вимкнув двигун і обережно вийшов з автомобіля, не забуваючи закрити двері за собою, наче кожен рух був частиною стратегії, яку він майстерно вибудовував вже давно. Етел спостерігала за ним, відчуваючи, як її серце б’ється швидше через той холодний погляд, який він кидав на все навколо. Щоразу, коли він ставав ще більш зосередженим, вона відчувала, як його сила передавалася їй, але так само й тривога — не тільки за її безпеку, а й за те, що вони могли втратити все.

 

— Тут ми на якийсь час сховаємось, — сказав він, оглядаючись на місце. — Але цього буде недостатньо. Вони скоро знайдуть нас. Ми не можемо сидіти тут довго.

 

Етел кивнула, і хоча її розум розумів всю серйозність ситуації, вона не могла не відчути хвилювання. Вона була в небезпеці, і разом з тим — поруч із ним. Небезпечним, загадковим чоловіком, який не боявся йти до кінця. І хоч вона розуміла, що її місце було поруч з ним, ще ніколи не відчувала такого глибокого і водночас парадоксального страху. Вони грали з вогнем, і ніщо не могло гарантувати, що вони не згорять.

 

Дерек не одразу повернувся до неї. Він сканував околиці, спостерігав за кожним рухом в тіні. Це була його звичка, його метод — завжди бути на кілька кроків попереду. Етел, хоч і намагалася не показувати цього, відчувала, як її серце тяжіє до нього. Вона не могла зрозуміти, що саме її приваблює в ньому. Це була не тільки його сила чи рішучість, але й здатність бути таким, яким вона, здається, не змогла б бути — холодним і не зломленим. Це водночас лякало її і вабило.

 

— Ти замерзла? — раптом спитав він, повертаючись до неї. Його голос був м’яким, не таким жорстким, як раніше, але його погляд все ще залишався настороженим.

 

— Трохи, — відповіла вона, не в змозі приховати те, як її ноги втрачали відчуття від холоду.

 

Він без слів простягнув їй свою куртку, знімаючи її з плечей, і без зайвих запитів накрив її плечі. Його теплоту вона відчула відразу. Це не було простою увагою, це було наче обіцянка безпеки, обіцянка того, що він завжди буде поруч.

 

— Ти знаєш, — почала вона, коли він повернувся до неї, і погляд їхніх очей знову зустрівся, — я не думала, що це буде так складно. Що мені доведеться так далеко йти.

 

Його погляд став м’яким, але настороженим. Він підняв одну руку і провів пальцем по її щоках, наче виводячи всі її страхи на поверхню.

 

— Я теж не думав, що доведеться пройти цей шлях, — сказав він м’яко, — але ти, Етел, більше, ніж просто частина плану. Ти стала важливою. Для мене.

 

Її серце пропустило кілька ударів. Вона не могла повірити своїм вухам. Слова, які він сказав, були простими, але вони несли в собі таку глибину, що її душа почала реагувати на них без зволікань. Вона відчула, як до її обличчя підіймається тепло, і його руки, що обережно торкалися її щоки, вже не здавались лише жестикуляцією. Це була його турбота, це була його потреба бути з нею, навіть у такий час.

 

— Дерек… — вона прошепотіла його ім’я, і в голосі була щирість, яку вона не могла приховати.

 

Не чекаючи більше, він нахилився до неї і поцілував її. Цей поцілунок був сповнений всіх їхніх емоцій, всіх тих почуттів, які вони приховували один від одного весь цей час. Він був ніжним, але в ньому була також ця глибока рішучість, цей біль за те, що їх життя — це не просто боротьба з ворогами, але й з їхніми внутрішніми демонами.

 

Він обірвав поцілунок, не відпускаючи її, і подивився в її очі, немов шукаючи там віддзеркалення всіх її почуттів.

 

— Ми будемо разом, — прошепотів він. — Ми виберемося з цього.

 

В її серці щось відгукнулося на ці слова. Вона була готова до боротьби. Для нього. І, може, навіть для себе. У ньому була сила, яка змушувала її вірити, що навіть найбільша небезпека не може їх розлучити.

 

Тим часом, в тіні, де вони сховалися, знову з’явилася небезпека. Хтось спостерігав за ними з далека. Це були не просто вороги, це була темна сила, що чинила тиск на їхню реальність. Тепер було ясно, що час на втечу скорочується.

Вони повинні були діяти швидко, і кожен їхній рух ставав ще більш важливим.

 

Але навіть у цьому хаосі вона відчувала, як її зв’язок з Дереком стає сильнішим. Вони пройшли через стільки випробувань, і тепер все залежало від того, чи зможуть вони витримати цей останній бій.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍