Читати книгу - "Ніжна дівчинка мільйонера, Кіті Лав"

12.1 Планування поїздки

Я сидів у напівтемній кімнаті, дивлячись у вікно, і не міг позбутися важкого відчуття провини. Я так захопився роботою, проблемами, що зовсім не помітив, як Настя почала віддалятися. І зараз мені здавалося, що я мало не втратив її через власну неуважність.

Я розумів її сумніви. Всі ці пізні повернення, втомлений вигляд, відсутність пояснень… Вона мала право думати, що зі мною щось не так. І я ідіот, що не поговорив з нею раніше, не запевнив її, що вона для мене найважливіша.

Але найбільше мене розлютила підлість Віки. Вона навмисно скористалася тією зустріччю. Вбралася, посміхалася, схилилася ближче, торкалася моєї руки. Я тоді відчув, що щось не так, але не надав цьому значення. І дарма. Вона знала, що комусь вдасться нас сфотографувати, і, звісно, не втратила нагоди вислати це Насті.

Нарешті зібрав усі пазли до купи. Віка. Вона завжди була занадто вперта, звикла отримувати те, що хоче, і, схоже, досі не могла змиритися з тим, що я більше не з нею.

Тепер стало очевидним, чому на фірмі почалися проблеми. Її батько — мій давній конкурент, який завжди прагнув перехопити вигідні контракти, — раптом став занадто активним. Він діяв не просто агресивно, а цілеспрямовано, перекриваючи мені шляхи, натискаючи на партнерів. Я думав, що це просто бізнес, звичайні ринкові ігри. Але тепер розумію: це особиста помста.

Віка, мабуть, підмовила його діяти жорсткіше, аби змусити мене страждати. Вона не змогла повернути мене, то вирішила зруйнувати моє життя іншим способом.

Я стиснув кулаки. Якщо вона хоче війни — вона її отримає. Але тепер я буду готовий.

Я перевів погляд на ліжко. Настя спала, згорнувшись у клубочок, обійнявши подушку. Я обережно ліг поряд, притягнув її ближче і тихо прошепотів:

— Я все виправлю, кохана. Обіцяю.

Наступного дня, прокинувшись раніше за Настю, я вже чітко знав, що маю зробити. Я не міг дозволити, щоб вона продовжувала хвилюватися через мої справи, і хотів подарувати їй хоча б трохи спокою та радості.

Відійшовши в кабінет, я набрав номер знайомого менеджера з туристичної агенції.

— Привіт, потрібен відпочинок на двох. Щось тепле, затишне, з морем і без зайвої метушні.

Менеджер одразу запропонував кілька варіантів, і я швидко обрав найкращий. Тиждень на островах, розкішний готель, повний релакс. Ідеально.

Оформлюючи бронювання, я вже уявляв здивування і щасливу посмішку Насті, коли вона дізнається про сюрприз. Мені так хотілося бачити її безтурботною, усміхненою, щасливою.

Закінчивши розмову, я відкинувся на спинку крісла і усміхнувся. Це буде ідеальна поїздка. Ідеальна для нас двох

Після роботи повернувся додому одразу відчув знайомий затишок дому. Настя була на кухні, готувала щось смачне, і навіть не чула, як я зайшов.

У руках я тримав букет її улюблених квітів та конверт із путівками. Кілька днів важкої роботи нарешті позаду, проблеми залагоджені, і тепер я міг повністю присвятити себе їй.

— Кохана, я вдома, — озвався я, заходячи до кухні.

Настя обернулася, і її очі округлилися від здивування.

— Олег? Що це? — вона поглянула на квіти, а потім на конверт, який я тримав у руці.

— Це сюрприз, — я всміхнувся і простягнув їй букет. — А це… — поклав конверт на стіл, — наша з тобою відпустка.

Вона здивовано перевела погляд з мене на конверт і назад.

— Відпустка? — її голос лунав трохи розгублено. — Ти ж був такий зайнятий…

— Саме тому я все залагодив. Щоб ми могли відпочити й провести час разом.

Настя взяла конверт, витягла з нього путівки й швидко пробіглася поглядом по документах. Потім її очі округлилися, а обличчя осяяла радість.

— Олег, це правда? Ми їдемо у відпустку? — вона підскочила до мене й, не стримуючи емоцій, ніжно поцілувала. — Це найкращий сюрприз!

Я обійняв її, вдихаючи знайомий аромат її волосся.

— Ти заслужила відпочинок, кохана. Після всього, що було, нам варто розслабитися.

Настя ще раз заглянула в путівки, а потім раптом зніяковіла. Вона винувато подивилася на мене, відвела погляд і тихо сказала:

— Олеже… у мене немає закордонного паспорта.

Я кліпнув, не одразу усвідомивши, що вона сказала.

— Тобто… зовсім?

Настя сумно кивнула.

— Я ніколи не виїжджала за кордон, тому навіть не робила його.

Я провів рукою по волоссю, але швидко взяв себе в руки.

— Нічого страшного, — усміхнувся я. — Зараз все можна швидко оформити. Головне — не хвилюйся, я цим займуся.

В її очах знову з’явилася надія.

— Ти справді не злишся?

Я засміявся й підняв її на руки.

— Злюсь тільки на себе, що не спитав про це раніше. Але це дрібниця, і вона не стане на заваді нашій подорожі.

Настя розсміялася, міцно обійнявши мене.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍