Читати книгу - "Це сталося в Парижі, Rada Lia"

Розділ 12

— У мене для тебе сюрприз, — промовив Даня. Він стояв у дверному отворі до кімнати Соломії й загадково посміхався.

— Який сюрприз? — обережно запитала дівчина.

— На те він і сюрприз. Тож давай збирайся і поїдемо.

— Але я обіцяла допомогти Ладі з запрошеннями, — заскиглила дівчина. — Вона ж розраховує на мене.

— Ой, — зітхнув чоловік. — Як повернемося, то вдвох усе зробимо, що там треба. В чотири руки. Я обіцяю. — Він підійшов до Солі, поцілував її в щоку й вийшов. — Чекаю тебе біля машини.

Соля заворожено дивилася на те місце, де щойно стояв Даня. Це зовсім не скидалося на її звичне життя. Все здавалося нереальним — ніби хтось змонтував її мрію у кольорах кіноплівки.

— Я не хочу прокидатися, — прошепотіла.

 

— То куди ми ідемо? — нетерпляче спитала вже в машині дівчина.

— У “Le Procope”.

— То чого ти з цього зробив таку таємницю? — Соля розвела руками.

— Бо це не просто обід. Приїдемо — побачиш.

 

Як і минулого разу на другий поверх їх провів офіціант. За їхнім столиком вже сидів якийсь чоловік у джинсах і футболці. Побачивши їх, він радісно посміхнувся й встав.

— Знайомся, це Тарас — мій друг дитинства, який ще й очолює дизайнерський відділ студії “Pixar”, — представив чоловіка Данило. — Я показав йому твої малюнки й Тарас зацікавився ними.

— А це Соломія, — додав Данило, вказуючи на ошелешену Солю, — моя дівчина. 

Вони всі потиснули один одному руки й сіли за столик.

— Мої малюнки? — легенько підштовхнула ліктем чоловіка в бік Соля. Вона згадала, як минулого разу знайшла їх у себе в кімнаті розірваними, коли сварилася з Тимофієм. 

— Я знайшов їх тоді на підлозі й забрав, — пошепки відповів на її німе запитання Данило.

— Солю, — звернувся до неї Тарас. — Ми обговорювали твої малюнки на одній з онлайн зустрічей і всім вони сподобалися. Керівництво зараз розмірковує над створенням повноцінного мультфільму про твою свинку Грінді. Мають дати відповідь за кілька днів. І якщо вони погодяться, я буду щасливий працювати з тобою. 

Соля не могла повірити своїм вухам. Її очі заблищали й Данило злякався, що вона зараз заплаче.

— Та не переживай ти так, — він погладив її по руці. — Вони ж не цілковиті бовдури, правда Тарасе, не пропустять такий талант.

 

— Ти що привіз Тараса зі штатів? — запитала Соломія у Данила після обіду. 

— Та ні, він уже років три, як осів у Парижі.

— Але ж Pixar знаходиться у Каліфорнії. Я навіть подумала, що це якась підстава. Українець у футболці з написом “Борщ” живе у Парижі й стверджує, що працює в Pixar.

— Сама ти підстава, — Даня обійняв її за плечі. — Тарас крутий. Він і в школі був найрозумнішим. Вже у десятому класі стажувався у якійсь американській ІТ компанії. А потім все пішло поїхало і бачиш до Pixar дійшов. 

— І ти справді думаєш, що мої малюнки можуть взяти?

— Я абсолютно впевнений, що візьмуть.

 

Ввечері Соля, Даня і Лада сиділи втрьох у вітальні маєтку й складали по конвертах запрошення. 

Соломія намагалася заклеїти якомога більше конвертів. Її гризло сумління, що майже два тижні вона просто прогуляла, влаштовуючи особисті, а судячи з сьогоднішньої зустрічі, і робочі питання.

— То у вас усе серйозно? — порушила мовчанку Лада.

Соля почервоніла й продовжила свою роботу:

— Що серйозно? 

— Ну ви ж в стосунках? Я правильно розумію?

— Так, — відповів Даня замість неї. — Ми разом, якщо ти про це.

— Тоді моя душа спокійна, — повеселішала Лада. — Ти мені подругу не ображай, зрозумів? Бо матимеш справу зі мною.

— Зрозумів, — кивнув чоловік. Він з ніжністю поглянув на дівчину, яка удавала, що нічого не відбувається, й продовжувала сортувати запрошення.

 

Коли вони нарешті закінчили роботу, на годиннику була вже майже одинадцята. Раптом телефон Дані завібрував. Він взяв слухавку й кілька секунд мовчав. Потім його обличчя розпливлося у посмішці. Він поклав телефон і повернувся до Соломії:

— Соля, твої малюнки сподобалися. Вони будуть робити мультфільм і ти будеш головним ілюстратором.

Дівчина відчула шум у вухах. Вона вражено дивилася на чоловіка, не в змозі повірити у почуте.

— Справді беруть? — ошелешено пробурмотіла. — У Pixar? — Сльози виступили в неї на очах. — Мій власний мультфільм? Я що сплю?

Лада з Данилом кинулися її вітати й обнімати.

— Я знала, що ти в мене талановита, — говорила Лада й гладила подругу по спині. — Ну чого ти плачеш? Це ж чудова новина.

— Так, чудова, — погодилася Соля.

— І тепер, навіть якщо ти не збиралася, то мусиш залишитися на кілька років у Парижі, бо я не відпущу тебе, — очі Дані хитро заблищали, — і Pixar теж.

— Так, мабуть, доведеться залишитися в Парижі, — і з ним також погодилася Соломія.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍