Читати книгу - ""Я — донька ворога", Love"

Розділ 23: Голос, що мовчав роками

Щоденник я знайшла випадково.
Серед старих речей, у коробці, яка приїхала з дому бабусі. Вона берегла його для мене, мов рятівний ключ до дверей, які ніхто не хотів відчиняти.

Сторінки пожовклі. Запах паперу — мов дотик минулого.
Я сіла на підлогу. І почала читати.

> "Сьогодні він сказав, що любить мене. Я повірила.
Завтра — весілля.
І все одно всередині мені страшно.
Бо в його очах — холод, якого не буває в коханні. Я не розумію, чому мені здається, що я стала частиною гри, якої не вибирала."

 

Серце билося швидше.

> "Я чула, як він говорив по телефону. Йшлося про якісь списки, імена.
Я не мала слухати. Але тепер знаю: мій чоловік — не просто чоловік.
Він — частина чогось темного.
І я боюсь, що наша дитина народиться в цю темряву."

 

Я затулила обличчя руками. Сльози — гарячі, живі.
Це була моя мама. Її голос, її страх. Я чула його тепер, крізь роки.

> "Я хочу втекти. Але він контролює все.
Якщо зі мною щось станеться — нехай донька знає:
я її любила.
І боролась.
До останнього подиху."

 

Я більше не могла читати. Книга випала з рук.
Алі, що стояв поруч, нахилився і обійняв мене ззаду, мов захищаючи від удару, який уже завдано.

— Це була не просто брехня, — прошепотіла я. — Це була зрада.
Усе моє життя будували на цьому — на страху, що був її щоденним хлібом.

— Ти маєш силу змінити це, Софіє, — його голос був рівний. — Ти — не він. Ти — її частина. Світла частина.

— А якщо… якщо в мені теж є частина його темряви?

Алі мовчав. Потім притис мене до себе.

— Навіть якби була — ти її не приймаєш. А значить, вона не твоя.

---

Увечері ми дізнались, що тіло Еліф… не знайдено.

Поліція заявила, що відео — постановка. Але ми знали:
або вони брешуть, або…

> Вона все ще жива. І хоче, щоб ми думали інакше.

 

---
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍