Читати книгу - "Я віддав би життя за тебе (збірка)"

Ґрейсі ні в сих ні в тих

Френсіс Скотт Фіцджеральд і Роберт Спаффорд (1913–2000), на той час молодий письменник із Балтимора, а згодом актор, співпрацювали над екранізацією оповідання «Ґрейсі ні в сих ні в тих», після того як у 1934 році Фіцджеральд зустрів Джорджа Бернза та Ґрейсі Аллен у Балтиморі, де вони були на гастролях.

Сценарій фільму — це коротке оповідання в ретельно продуманій та визначеній формі. «Ґрейсі ні в сих ні в тих» напрошувалося стати одним із фарсів, завдяки яким ця пара акторів прославилася, тобто Бернз мав би зіграти роль партнера коміка, а Аллен — «дурненької Дори», але Фіцджеральд не міг утриматись від написання справжнього літературного твору. Якщо в першому ж абзаці Джорджа описано як «закоренілого старого парубка, що волів триматися в тіні», то зрозуміло, що це не просто такий собі виграшний кінематографічний номер — «звичний заїжджений кінь, який повезе манатки [Бернза й Аллен]».

Фіцджеральд журився тим, що витратив час на сценарій, який не вдалося продати. Згодом, улітку 1934 року, він написав своїй кузині Сесі Тейлор: «Все тут іде доволі погано. Зельді не краще — твій кореспондент у паскудному здоров’ї + два кінопроекти зійшли нанівець, один із них — для Ґрейсі Аллен + Джо. Бернза — мало що не прийняли + забрав 2 тиж. роботи + сподобався їм + хотіли його купити… + «Парамаунт» забракував. Подібно, як ото кравець, що залишився з костюмом, пошитим на замовлення, — ніхто не купить». Опинившись наприкінці десятиліття в Голлівуді, Фіцджеральд іще раз переробив цей сценарій — задля нового розподілу ролей. Цю переробку поміщено в примітках до цього оповідання.

Загалом, ідея запропонувати це оповідання Джорджеві Бернзу та Ґрейс Аллен ґрунтується на твердженні, що фарс і комедія привертають увагу не більш як півгодини, і водночас на тому, що в особистостях цих акторів є великий потенціал для повнометражних фільмів.

Упродовж перших тридцяти хвилин чистого фарсу глядач сміється, упродовж других він розважається, а упродовж третіх йому хочеться лупцювати комедіантів по голові. Чаплін пересвідчився в цьому, коли вирішив знімати довші картини, як-от «Перерваний роман Тіллі», «Малюк» etc. У кіно він відкидав багато чого зі своєї суто фарсової особистості, щоб дати місце таким діаметрально протилежним художнім засобам, як пафос, у «Малюку» й розвивати цей загальний принцип, уже багато років добре відомий авторам легкої комедії.

Керуючись таким засновком, автори, які подають на розгляд цю історію, спробували урізноманітнити звичного заїждженого коня, що повезе манатки Джорджа Бернза та Ґрейс Аллен, почуттями та емоціями, спільними в усіх людей, і це, сподіваємося, дасть у наслідку таке саме визнання акторів, яке досі вони здобували лише за свої старання в галузі фарсу. Цю ідею спершу подали самому Джорджеві Бернзу, і він так нею зацікавився, що закликав нас працювати далі.

Нижче поміщено запропоноване оповідання:

Ґрейсі ні в сих ні в тих

(Френсіс Скотт Фіцджеральд і Роберт Спаффорд)

Діставши невелику спадщину, бідний Джордж зразу ж був ладен покинути роботу рекламного агента, вийти у відставку й перебратися на периферію, аж тут начальник викликав його до кабінету, щоб поговорити про справу. Вона дивним чином зацікавила й захопила Джорджа — закоренілого старого парубка, що волів триматися в тіні. Плекав у собі ці риси на радість людям і мав утіху саме з того, а не з якихось власних успіхів. Завдяки такій чесноті Джорджа вважали найкращим на весь Мангеттен рекламним агентом, і, ймовірно, якраз тому начальник і попросив його взятися за цю дуже нелегку й непросту справу.

Коротко кажучи, справа, як пояснив керівник агенції бідному Джорджу, зводилася до того, щоб увійти в середовище багатіїв і розплутати дивну ситуацію.

Ця незвична ситуація склалася з містером Оґастесом Ван-Ґроссі[59], що його віддавна сприймали як одне ціле з яхтовими регатами в Америці, та його двома доньками, вихованими без матері. Батько постановив, що старша має вийти заміж раніше, ніж молодша[60]. Ба, старша дочка була справдешнім джерелом непорозумінь. Доволі гарненька, вона, однак, завжди виказувала себе незграбними промахами в мові й поведінці, так що бездоганні молодики з оточення міс Ван-Ґроссі уникали її. Досі вона не змогла знайти залицяльника, тож здавалося, що жодна із сестер ніколи не одружиться.

Завдання рекламної агенції полягало в тому, щоб послати її найтямущішого працівника до Ньюпорта. Там під час кубкових перегонів яхт він мав з’ясувати, чи не вдалося б залучити природні обдарування Ґрейсі, якими досі старанно, але невдало маневрували, і так ними скористатися, щоб нарешті видати її заміж. То був уже останній із усіх можливих вивертів, на які пішов батько.

Спершу Джордж категорично заперечував. Він уже вибрав до вподоби маленький котедж, у якому можна було б насолоджуватися маленькою спадщиною й доводити сіянку до цибулин, а не цибулини до орхідей. Але тут вкотре далися взнаки професійні інстинкти. Завдання зацікавило рекламного агента, і він поїхав у відрядження.

У поїзді Джордж далі марно поборював свою слабкість, хоч і взяв із собою друкарську машинку, всі дані про кубкові перегони й усі відомості про родину Ван-Ґроссі з її традиціями, що зумів відкопати в довідкових відділах редакцій газет. У мить, коли спало на думку повернутися назад, він побачив, що на дорожній сумці, поставленій разом із його власною не в тому місці — через прохід, написано «Ґейбрієлла Ван-Ґроссі». Інстинктивно скориставшись таким випадком, він перейшов прохід і під приводом того, щоб виправити плутанину з багажем, відрекомендувався батьковим приятелем, що їде на регату, маючи запрошення зупинитися в її домі. Ґейбрієлла, або ж Ґей, — незабаром вона сказала Джорджеві, що саме так її звуть, — була весела, як її ім’я, й видавалася значно тендітнішою та імпульсивнішою, ніж можна було б судити з її прізвища[61].

Під час поїздки Джорджеві вдалося витягти зі своєї попутниці, завдяки її наївності, кілька фактів про родину Ван-Ґроссі, з якою він мав провести наступний тиждень. Зокрема й те, що Ґейбрієллі вже в печінках традиція, відповідно до якої старша сестра Ґрейсі має вийти заміж раніше, ніж молодша. Агент, зі своїм виробленим чуттям, припустив, що в Ґей є