Читати книгу - "Гра престолів"

194
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 240 241 242 ... 260
Перейти на сторінку:
В очах його стояв неземний жах.

— Кажуть, що дитина народилася…

Вона почекала, та пан Джораг не зміг нічого вимовити, тільки потемнів обличчям від сорому. Він сам зараз скидався на живого мерця.

— Потворою, — скінчила за нього Міррі Маз Дуур. Лицар був могутній та хоробрий чоловік, але Дані раптом зрозуміла, що маегі сильніша, жорстокіша і незрівнянно небезпечніша за нього. — Покручем. Я сама видобула його. Він мав луску, наче в ящірки, сліпі очі, опецькуватого хвоста і малі кажанячі крильця. Щойно я торкнулася його, як плоть почала злізати з кісток, а всередині знайшлося повно могильних хробаків та гнилого смороду, наче дитя померло багато років тому.

«Морок» — подумала Дані. Ззаду підкрався морок, щоб зжерти її. Озирнешся назад — пропадеш.

— Мій син був живий та сильний, коли пан Джораг вносив мене до цього намету, — мовила вона. — Я чула в собі, як він хвицяє ніжками, прагнучи народитися на світ.

— Може, й так, — відповіла Міррі Маз Дуур, — але з черева вийшла зовсім інша істота, бо смерть правила у тому наметі, халісі.

— Не смерть, а тіні! — гримнув пан Джораг, та Дані почула сумнів у його голосі. — Я все бачив, маегі. Я бачив, як ти там танцювала з тінями, а більше нічого.

— Довгі тіні падають з могил, залізний пане, — відповіла Міррі. — Довгі й такі темні, що їх не відженеш ніяким світлом.

То пан Джораг убив її сина, раптом зрозуміла Дані. Рухала ним любов і відданість, та все ж він поніс її до такого місця, куди не мала ступати нога живої людини, і згодував її дитя морокові смерті. Він також усе розумів; це видно було з його посірілого обличчя, з запалих очей, з кривої кульгавої ходи.

— Тіні торкнулися й вас, пане Джорагу, — мовила вона. Лицар нічого не відповів. Дані обернулася до жриці. — Ти застерігала, що самою лише смертю можна відплатити за життя. Та я гадала, що йдеться про смерть коня.

— Ні, — відказала Міррі Маз Дуур. — Ту брехню ви вигадали собі самі. Але знали й справжню ціну.

Чи знала? Чи знала? «Озирнуся — пропаду.»

— Ціну було заплачено, — проказала Дані. — Конем і моїм дитям. Життям Кваро і Котхо, Хагго і Кохолло. Я платила й платила ту ціну знову і знову.

Вона підвелася з подушок.

— То де хал Дрого? Покажи його мені, жриця, маегі, кровознатниця, хто б ти не була. Покажи мені хала Дрого. Покажи, що я купила за життя свого сина.

— Як накажете, халісі, — відповіла стара. — Ходімо, я відведу вас до нього.

Дані виявилася слабшою, ніж гадала. Пан Джораг обійняв її та допоміг підвестися.

— Аби ж ви ще трохи почекали, принцесо, — м’яко порадив він.

— Я бажаю бачити його зараз, пане Джорагу.

Після мороку намету світ надворі видався сліпучо-яскравим. Сонце палало, наче рідке золото; земля навколо була суха та порожня. Служниці чекали з садовиною, вином та водою, а Джохого підсунувся ближче — допомогти панові Джорагу підтримати Дані. Агго та Рахаро стояли позаду. У пекучому блиску було важко щось роздивитися, тому Дані підняла долоню затулитися від сонця. І побачила попіл вогнища, кілька десятків коней, що блукали у пошуках клаптиків трави, поодинокі розкидані намети та постелі. Щоб подивитися на неї, зібралася невеличка купка дітей, трохи далі виднілися жінки за роботою та всохлі старці, що витріщалися на розжарене блакитне небо втомленими очима, мляво відмахуючись від кровомух. Точний підрахунок, мабуть, не дав би й сотні людей. Там, де стояли табором ще сорок тисяч, лишився тільки вітер та пил.

— Халазару Дрого більше немає, — мовила вона.

— Хал, що не здатен всидіти верхи, не може бути халом, — відповів Джохого.

— Дотракійці коряться тільки сильному, — зауважив пан Джораг. — Вибачте, принцесо. Їх ніяк не можна було втримати. Ко Поно, назвавши себе халом Поно, відкочував першим, і за ним пішло багато люду. Джахако не забарився вчинити так само. Решта тікала потроху, маленькими й великими загонами, однієї ночі та іншої. Тепер у Дотракійському морі замість одного халазару Дрого з’явився тузінь нових халазарів з новими халами.

— З нами залишилися старі, — мовив Агго. — Боягузливі, слабкі та хворі. І ми — ті, хто присягав. Ми лишилися.

— Вони забрали отари й табуни хала Дрого, халісі, — додав Рахаро. — Нас було надто мало, щоб їм завадити. Право сильного — брати в слабкого. Вони забрали ще й багато невільників: халових і ваших власних. Кількох лишили.

— А Ерою? — запитала Дані, згадавши налякану дитину, яку вона врятувала коло міста ягнятників.

— Її забрав Маго, який тепер кревноїзник хала Джахако, — відповів Джохого. — Він покрив її, як тільки схотів, а тоді віддав своєму халові, а Джахако подарував іншим кревноїзникам. Їх було шестеро. Скінчивши справу, вони врізали їй горлянку.

— Така була її доля, халісі, — мовив Агго.

«Озирнуся назад — загублю все.»

— То жорстока доля, — відповіла Дані, — але не така жорстока, як та, що чекає Маго. Я присягаюся старими богами та новими, ягнячим богом, конячим богом і всяким богом, який є на світі. Я присягаюся Матір’ю Гір та Черевом Світу: перш ніж я скінчу свою справу, Маго та ко Джахако благатимуть мене про ту саму милість, яку вони подарували Ерої.

Дотракійці збентежено перезирнулися.

— Халісі, — пояснила служниця Іррі, мов дитині, — Джахако зараз хал, і за ним їдуть двадцять тисяч вершників.

Дані підняла голову.

— А я — Даянерис Буреродна, Даянерис із дому Таргарієн, кров від крові Аегона Завойовника та Маегора Лютого, пагін від прадавнього роду старої Валірії. Я — дочка дракона. І я присягаюся вам знову: ті, кого я назвала, помруть, волаючи від болю. А тепер ведіть мене до хала Дрого.

Він лежав на голій рудій землі, витріщаючись на сонце.

Десяток кровомух лазив по його тілі, а він, схоже, і не відчував. Дані змахнула їх геть і стала навколішки коло чоловіка. Його очі були широко розплющені, але нічого не бачили. Вона зрозуміла, що Дрого лишився сліпим. Прошепотіла його ім’я, та він, здається, не почув. Рана на грудях зцілилася, як тільки могла; від неї лишився гидкий сіро-червоний рубець.

— Чому він тут, на сонці, сам-один? — запитала Дані.

— Здається, він любить тепло,

1 ... 240 241 242 ... 260
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра престолів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гра престолів"