Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

— У виняткових випадках. І зараз племінники намагаються довести, що такий винятковий випадок настав.

— Яким чином?

— Китайську дівчину звинувачують у тому, що вона отруїла князя.

— Отруїла?

— Так, кілька місяців тому з князем трапився нервовий зрив, після якого він ледь не помер. Його стан був поганий, аж поки до нього не прийшов якийсь китайський лікар. Фактично врятував князя і дав можливість йому ще трохи пожити. Але здоров’я князя було слабке, то він таки помер. Тепер племінники доводять, що його отруїли.

— Ви думаєте, це правда?

— Я думаю, що ні. Я балакав з лікарем, який досліджував тіло князя. Лікар сказав, що у покійного був цілий букет важких хвороб, тож причини смерті були цілком природні. Але безпорадні спадкоємці купили результат розтину, потім китайський лікар загадково загинув, а в його кишенях знайшли отруту, якою начебто він отруїв князя. Жодних прямих доказів, але китайську дівчину арештували. Наскільки я знаю, ту бідолашну намагалися пов’язати з вами, щоб звинуватити вас у вбивстві. Це дало б можливість оскаржити ваші права на спадок. Але в них немає жодних доказів. Вони спробували вказати на журнал із вашою оповідкою, який знайшли в кімнаті дівчини, та швидко з’ясувалося, що читати ту оповідку їй наказав учитель, який давав їй уроки. Оскільки зробити з вас кримінального злочинця не вдалося, з вас намагаються ліпити злочинця політичного.

— Що за маячня?

— Активно вивчається ваша можлива співпраця з німцями. Це був би красивий хід — зробити з вас німецького шпигуна саме зараз, у розпал антинімецьких настроїв, але для цього потрібне хоч щось. У них немає нічого.

— У кого — у них?

— У поліції. Наскільки я знаю, племінники вже заплатили десять тисяч і ще обіцяють тридцять п’ять тисяч за ваше успішне звинувачення. То поліція намагається відпрацювати ці гроші. Мабуть, вони зацікавили і генерала Штейнера з охоронного відділення, бо він активно став до роботи і запропонував версію, що ви — революціонер.

— Я? Ветеран охоронного відділення, житель глухого хутора, що пише пригодницькі оповідки, я — революціонер?

— Штейнер стверджує, що ви старанно приховуєтесь, а насправді виношуєте плани захоплення влади.

— Захоплення влади? — я хапаюся за голову. — Влада що, корова на лузі, що ото я прийду, візьму за мотузку і захоплю? Маячня!

— Іване Карповичу, я читав доповідну Штейнера. Дванадцять аркушів. Знов-таки нічого конкретного, але в цілому вимальовується не дуже втішна картина. Ви надзвичайно популярний в імперії і можете використати цю свою популярність по-різному. В доповідній було кілька фотографій з подій у Ромнах, коли ви вправно керували велелюдним натовпом.

— Я славив государя!

— Тоді славили, а якщо б хулили?

— Я відданий імператору!

— Я в цьому не сумніваюся, а Штейнер — сумнівається. Він згадує про якісь заворушення у селі Палена Буда, під час яких було вбито тамтешнього пана.

— Я був у Паленій Буді в супроводі поручика Нестерова, найкращого авіатора імперії!

— Штейнер вважає, що Нестеров вас чомусь покриває.

— Мабуть, теж хоче захопити владу?

— Іване Карповичу, не іронізуйте, я говорю про надзвичайно серйозні речі! — трохи ображається адвокат.

— Вибачте, просто мені прикро чути ці голослівні звинувачення.

— Розумію. Також у доповіді Штайнера є інформація щодо ваших зв’язків із сектантами і якимись німецькими поселенцями. Прикладений навіть уривок із вашої оповідки, де ви вихваляєте німецькі поселення у Тавриді. З цього робиться висновок про ваші германофільські погляди.

— То я бунтівник чи шпигун? Хай уже пан Штейнер визначиться!

— Ви, Іване Карповичу, судячи з доповіді Штейнера, дуже ненадійна особа, що має небезпечно великий вплив на простих людей. І якщо вам ще потрапить до рук два мільйони спадку, то ви можете витратити їх на розбудову власної партії та підготовки заколоту.

— О, тобто я вже Пугачов?

— Скоріше Мазепа, бо Штейнер стверджує, що ви спробуєте відколоти малоросійські губернії та Царство Польське, проголосивши себе Великим Гетьманом Київським та Варшавським.

— А фінансувати мене буде кайзер?

— Звідки ви знаєте?

— Ну, якщо пан Штейнер вирішив зібрати у своїй доповіді всі дурниці, то як інакше? Там є щось про кров християнських немовлят, яку я п’ю кожного ранку?

— Є. Ви що, теж читали доповідь? — дивується адвокат. — Штейнер пише про якусь темну історію з вовкулаками, які вбивали християнських немовлят у малоросійських губерніях. Тепер це припинилося, генерал стверджує, що ви домовилися з вовкулаками, і вони переселилися до великоруських губерній. До речі, Штейнер зауважує, що ви вдома, а почасти і в громадських місцях розмовляєте малоросійською говіркою. Це правда?

— Так, але ж це не заборонено.

— Не заборонено, але підозріло.

— Слухайте, у Полтавській губернії майже всі розмовляють так, то що, всю губернію підозрювати?

— Просто балакайте російською, і все. Оповідки ви ж пишете російською — і балакайте так само. Це краще ж буде для вас Бо насправді все дуже серйозно. Так серйозно, що оце епізод із нападом на поліцейського справника вже навіть не згадують. Ідеться про куди більш серйозні звинувачення. Такі звинувачення, які можуть призвести до смертної кари! — кричить адвокат.

Він страшенно нервує, я придивляюся до нього.

— Ви це серйозно?

— Так, Іване Карповичу! Коли я брався за вашу справу, то думав більше про чарівну Анастасію. Але потім ця справа почала засмоктувати мене, як болото, і зараз я вже бачу, що вам загрожує смерть.

— А ви самі вірите у те, що мені приписують?

— Іване Карповичу, я адвокат, я не працюю в категоріях віри, я розглядаю лише факти.

— І про що кажуть факти?

— Факти кажуть про те, що звинувачення проти вас не підкріплені жодним прямим доказом Все, що є, це припущення, версії, вигадки. У звичайних умовах таке звинувачення було б ущент розтрощене під час судового процесу.

— І чому це не відбудеться зараз?

— Тому, що почалася війна І зараз діють військово-польові суди, які розглядають справи за прискореною процедурою, часто взагалі не дотримуючись принципу змагальності. В таких умовах протистояти звинуваченням уже важче. Тим більше, що за ними стоять дуже і дуже поважні люди: племінники князя Ухтомського, генерал Штейнер, барон Раузен...

— Господи, а цей хоч чого?

— Тому що дуже ображений на вас.

— Я його не чув і не бачив!

— Зате чули і бачили його жінку, яка завагітніла від вас.

— Що?