Читати книжки он-лайн » Наука, Освіта 🧪📚🧑‍🔬 » Відкрите суспільство та його вороги

Читати книгу - "Відкрите суспільство та його вороги"

363
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 241 242 243 ... 298
Перейти на сторінку:
суспільств... Якщо ми вважатимемо християнський елемент нашої західної цивілізації визначальним і сутнісним, то наше повернення до еллінізму можна зрозуміти не як реалізацію можливостей західного християнства, а як відхилення від власного шляху західного розвитку — фактично, як хибний крок, який нині ще можливо (хоча, може, і неможливо) виправити».

Усупереч Тойнбі, я жодної хвилини не сумніваюся, що виправити цей крок і знову повернутися в клітку — до гніту, забобонів та епідемій середньовіччя — цілком можливо. Проте я певен, що краще цього не робити. На моє глибоке переконання, ми самі, вільно приймаючи рішення, маємо вирішити, що нам слід робити, і не звертатися при цьому по допомогу до історицистського есенціалізму, або ж Тойнбі (див. також прим. 40 (2) до даного розділу), який пропонує нам приймати рішення, засновуючись на визначенні «сутнісної характеристики західної цивілізації».

(Цитовані уривки з Тойнбі — це частина його відповіді на лист доктора Б. Бівена, а лист Бівена — перший із двох, що їх цитує Тойнбі,— як на мене, цілком очевидно викладає те, що я називаю раціоналістичною інтерпретацією.)

11.62. Див. Н. Zinsser. Rats, Lice and History, 1937, pp. 80 та 83: курсив мій.

Стосовно мого зауваження в тексті наприкінці даного розділу про те, що наука і мораль Демокріта живе з нами і нині, можна нагадати, що безпосередні історичні зв'язки ведуть від Демокріта і Епікура через Лукреція не лише до Гассенді, а й, безперечно, до Локка, «атоми і порожнеча» — надто характерний вислів, використання якого завжди вказує на те, що ми маємо справу з цією традицією. Природна філософія «атомів і порожнечі», як правило, виступає у поєднанні з моральною філософією альтруїстичного гедонізму та утилітаризму. Щодо гедонізму та утилітаризму, я вважаю, що їм необхідно змінити свій традиційний принцип — «максимізуй задоволення!» на принцип, який, на мою думку, більш узгоджується з оригінальними поглядами Демокріта й Епікура, принцип скромніший і актуальніший, а саме — «мінімізуй страждання!» Я певен (див. розділи 9, 24 та 25), що намагання максимізувати задоволення чи щастя людей — справа не лише марна, а й небезпечна, адже такі намагання завжди призводять до тоталітаризму. Проте доводиться сумніватися в тому, що більшість послідовників Демокріта (аж до Бертрана Рассела, котрий також цікавився атомами, геометрією і гедонізмом) погодиться із запропонованим переформулюванням сповідуваного ними принципу, надто ж, якщо сприймати його саме у нашому розумінні, а не як етичний критерій.

Прим. до розд. 12

Загальна примітка до цього розділу. Скрізь, де можливо, я посилаюся в цих примітках на Selections, тобто на Hegel. Selections, видання Дж. Ловенберга, 1929 р. (Із «The Modern Student's Library of Philosophy».) Ці чудові і легкодоступні вибірки містять багато найхарактерніших фрагментів з Гегеля, так що в багатьох випадках було можливо вибирати цитати саме з них. Цитати із «Selections» будуть, одначе, супроводжуватися посиланнями на видання оригінальних текстів. Скрізь, де можливо, я посилався на «W. W», тобто на Hegel's Saemtlkhe Werke. Hrsg. von H. Glockner, Stuttgart, 1927.

Важливий варіант «Енциклопедії філософських наук», що не ввійшов до «W. W.», цитується як «Епсус1. 1870», тобто G. W. F. Hegel. Encyclopеdie, heraosgegeben von K. Rosenkranz, Berlin, 1870.

Фрагменти з «Філософії права» цитуються за номерами параграфів, а літера L вказує, що фрагмент узято з лекційних нотаток, доданих Ганзом до його видання 1833 року. Я не завжди погоджуюся з формулюваннями перекладачів.

12.1. Із вступної дисертації Гегеля «Про орбіти планет», 1801. (Мала планета Церез була відкрита 1 січня 1801 року.)

12.2. Демокріт, фрагм. 118 (D2); nop. текст до прим. 29 до розділу 10.

12.3. A. Schopenhauer. Grundprobleme (4th ed„ 1890, p. 147); див. прим. 53 до розд. 11.

12.4. Вся «Філософія природи» сповнена таких дефініцій. Г. Стаффорд Гатфілд, приміром, перекладає (nop. його переклад з перекладом Бавінка «Анатомія сучасної науки», с. 30) гегелівське визначення теплоти: «Теплота є самоповернення матерії до своєї безформності, своєї текучості, тріумфу своєї абстрактної однорідності над специфічними ознаками, своєї абстрактної, чистої, яка існує в собі, тривалості як заперечення заперечення, покладеної тут як активність». Таке саме, скажімо, і гегелівське визначення електрики.

Щодо наступної цитати див. Hegel's Briefe. Bd. I, S. 373, цитується за Wallace. The Logic of Hegel (перекл., c. XIV і далі; курсив мій).

12.5. Див. R. Falkenberg. History of Modem Philosophy. 6 th German ed.. 1908, S. 612 (пop. англійський переклад Армстронга, 1895, c. 632).

12.6. Я маю на увазі різноманітні філософії «еволюції», «прогресу» чи «емерджентності», такі як теорії А. Бергсона, С. Александера, фельдмаршала Сметса і А. Н. Уайтхеда.

12.7. Цей фрагмент наведено і проаналізовано в примітці 43(2) до цього розділу.

12.8. Щодо восьми наведених у цьому абзаці цитат див. Selections, сс. 389 (= WW VI, 71), 447, 443, 446 (три цитати); 388 (дві цитати) (=WW XI, 70). Цитати узято з «Філософії права» (§§ 272L, 258L, 269L, 270L); перша і остання — з «Філософії історії».

Щодо гегелівського холізму та його органічної теорії держави див., приміром, його посилання на Мененія Агриппу (Livy, II, 32; критику див. у примітці 7 до розділу 10) у «Філософії права», § 269L; а класичне формулювання протилежності між силою організованої структури й безсилим «нагромадженням, сукупністю атомних сполук» — наприкінці § 290L (див. також примітку 70 до цього розділу).

Два інші дуже важливі пункти, в яких Гегель приймає політичне вчення Платона,— це: (1) Теорія Одного, Кількох і Багатьох; див., скажімо, op. cit., § 273: «Монарх — один, у виконавчій владі беруть участь кілька чоловік, у законодавчій — багато»; також посилання на «багатьох» є в § 301 тощо. (2) Теорія про протилежність між знанням і думкою (див. обговорення свободи думки в op. cit., § 270, у тексті цієї праці між примітками 37 і 38 до цього розділу), що її Гегель використовує для характеристики громадської думки як «думки багатьох» чи навіть як «примхи багатьох», див. op. cit., §§ 316 і далі, а також примітку 76 до цього розділу.

Щодо гегелівської цікавої критики Платона і навіть ще цікавішого викручення Гегелем власної критики див. примітку 43 до цього розділу.

12.9. Стосовно цих зауважень див., зокрема, розділ 25.

12.10. Див. Selections, XII (вступ Дж. Ловенберга).

12.11. Я маю на думці не лише його безпосередніх філософських попередників (Фіхте, Шлегеля, Шеллінга і особливо Шлейєрмахера) чи стародавні джерела (Геракліта, Платона, Арістотеля), а й також і насамперед Руссо, Спінозу, Монтеск'є, Гердера, Берка (див. підрозділ IV до цього розділу) і поета Шіллера. Зобов'язаність Гегеля Руссо, Монтеск'є (див. The Spirit of

1 ... 241 242 243 ... 298
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відкрите суспільство та його вороги», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відкрите суспільство та його вороги"