Читати книгу - "Місце під зорями, Анні Кос"

105
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 244 245
Перейти на сторінку:

— Немає про що шкодувати, це на краще. Якби ця магія потрапила в чужі руки, ми б з вами зараз не розмовляли.

— Ви дуже ризикували. З такими складними плетіннями ніколи не можна бути впевненим у результаті, — Іліас дивився на Мейрам тепер набагато серйозніше, ніж раніше. — Ви хоча б здогадувалися про механізм його дії?

— Ні, — вона похитала головою. — Але тепер знаю, що дар, який я отримала натомість, невимовно більше усіх стихій разом узятих. Я проживу те життя, про яке й мріяти не сміла: життя звичайної людини.

***

 

Йорунн провела в Дармсуді не день, і не два. Спершу вона допомагала Ульфу відновити порядок у місті, відшукати тих, хто міг би вести переговори з незадоволеними, збирала представників знаті, аби змусити їх скласти присягу на вірність новому імператорові та регентові.

Ульф представив Йорунн імператриці та її синові. Пальці матері нервово стиснулися на плічках дитини, коли герцогиня Недоре опустилася на одне коліно перед хлопчиком і підняла його підборіддя, роздивляючись іскри дару в поки ще наївних і чистих очах.

— Аділь дуже здібний маг, якщо стихії проявляються у такому юному віці. Його сила має стати інструментом творення, а не руйнування. Якщо не зробити цього, то з часом хлопчик розділить долю батька. Велика могутність мусить йти пліч-о-пліч із відповідальністю і знаннями. Тільки так ми зможемо зберегти мир.

Коли поруч не було сторонніх, Йорунн подовгу роздивлялася браслет на руці, сподіваючись вловити хоча б легкий відгомін магії. Але золото залишалося холодним і мертвим, навіть слабкої пульсації вогню чи серпанку темряви не з'явилося за ці дні.

Іліяс, Бадр Зойра й ще кілька представників знаті відкрито стали на бік Ульфа Ньорда, чому степовичка була невимовно рада. Все ж Сабір встиг налаштувати проти себе значну частину підданих, тож ситуація не здавалася зовсім безнадійною. Йорунн щиро сподівалася, що регент впорається з цим вантажем сам, адже не збиралася затримуватися у Дармсуді довше гостро необхідного.

Натомість Ульф категорично відмовився навідатися в Недоре.

— Я поки не зможу увійти в стіни, де так багато спогадів, а кожен камінь несе на собі його відбиток. Хальвард був мені набагато дорожчим, ніж можна висловити словами. Тільки завдяки йому ми з сестрою знайшли одне одного. Я багато чого можу винести, Йорунн, але ту порожнечу, що оселилася в серці з його загибеллю, не здатен ні осягнути, ні заповнити. Я сподіваюся, що тут мені буде легше: у вирі справ і обов'язків немає місця для душевного болю. Вибач, та на більше я не здатен.

Дармсуд тим часом чистили від уламків, розбирали згорілі будівлі, за стінами ховали полеглих. Люди намагалися не втрачати присутності духу, та Йорунн знала, що минуть роки, перш ніж спогади потьмяніють від потоку нових турбот, перестануть ранити вдень і повертатися кошмарами вночі. Однак для себе вона прагнула саме цього:  спогадів. Про дотики й розмови, погляди й натяки, обережні спроби зрозуміти одне одного й приховану від сторонніх очей жагу. Про ночі тренувань, проведені у храмі темряви, про дні на гірському схилі, сповнені світла й вогню. Про те, як прокинулася в його ліжку на ранок після того, як спалила власну кімнату. Прокинулася одна, втім він був поруч в кожній дрібничці: забутих на столі книгах, плащі, недбало скинутим на спинку крісла, в сухому теплі, що йшло від розпаленого каміна, та у схованих у стіни захисних закляттях. Він був всюди, наче повітря, і зараз вона хотіла повернутися туди, де вперше відчула власні сили, де святкувала першу ніч літа й слухала казки саянів. Туди, де визнала, що здатна покохати.

За десять днів Йорунн оголосила, що повертається додому. Разом із нею їхав також Арен, він поспішав до Кінна-Тіате, бо там на нього чекала Віала. Їм двом ще належало вирішити, як бути далі: покинути стародавній замок чи залишитися поруч з герцогинею, як друзі, радники та помічники у справах.

З Ульфом Йорунн попрощалася тепло і сердечно, Чорний Вовк міцно обійняв її й довго не відпускав.

— Якщо я виявлюсь занадто відвертим бовдуром для керування імперією, можна буде  розраховувати на твою допомогу?

— Звісно, — м'яко посміхнулася вона. — Але ти впораєшся, я певна. Ти дуже дорогий мені, Ульфе. Бережи себе. Не дозволяй цьому місту зіпсувати тобі життя.

— Не дозволю, — твердо відгукнувся він, — хоча воно точно спробує. Але тікати звідси якось соромно, не хочу, аби по кутах пліткувати, що я злякався відповідальності, навіть якщо мені й справді до біса лячно. Хтось має опікуватися юним Аділем, і краще це буду я.

— Що тут сказати? Спадкоємцю пощастило.

— Не тільки йому.

Ульф кивком голови вказав на Лікіта, що разом з вартовими тримався трохи осторонь, аби не заважати розмові. На юнакові виблискував новенький шитий сріблом нагрудник з вишкіреною мордою звіра — знак зброєносця, що служить Чорному Вовку. Та й взагалі хольдинг виглядав задоволеним, наче кіт, що отримав повну миску вершків. Йорунн відвернулася, ховаючи посмішку.

— Не будь до нього надто суворим.

— Лише наполовину, — багатообіцяльне хмикнув Ульф. — Шли мені звістки, якщо нудьгуватимеш. Адже я правильно розумію, що ти залишишся в Недоре надовго?

— Назавжди. У Великому степу має правити Лід, а моє місце у Кінна-Тіате.

— Тоді не прощатимуся, бо сподіваюся на часті зустрічі, — Ульф знову обійняв її. — Легкої подорожі, моя герцогине.

1 ... 244 245
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місце під зорями, Анні Кос», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Місце під зорями, Анні Кос"