Читати книгу - "Відкрите суспільство та його вороги"

12.22. Цитату почерпнуто з Selections, 103 (=WW, III, 116); наступна цитата — з Selections, 130 (= G. W. Cegel, Werke, Berlin and Leipzig, 1832-1887, vol. VI, 224). Остання в цьому абзаці цитата — з Selections, 131 (Werke, 1832-1887, VI, 224-225).

12.23. Selections, 103 (= WW, III, 116).

12.24. Selections, 128 (= WW, III, 141).

12.25. Тут варто згадати Бергсона, зокрема його «Творчу еволюцію» (Creative Evolution, Engl, transl, by A. Mitchell, 1913). Я вважаю, що гегельянський характер цієї праці ще не достатньо розкритий. Зрозумілість і осмисленість викладу думок у Бергсона інколи утруднюють розуміння того, наскільки його філософія має завдячувати Гегелю. Якщо ми розглянемо, скажімо, вираз Бергсона «сутність є зміною» або якщо ми прочитаємо ст. 275 та 278 його праці, то позбудемося будь-яких сумнівів.

«Сутнісним також є і просування до рефлексії,— пише Бергсон.— Якщо наш аналіз правильний, то саме свідомість чи, радше, надсвідомість стоїть біля витоків життя... Свідомість безпосередньо відповідає тій можливості вибору, яку має жива істота. Вона збігається з тією смугою можливих дій, яка облямовує реальні дії: свідомість — це синонім винахідливості і свободи» (курсив мій). Ототожнення свідомості (або духу) зі свободою — це гегелівський варіант Спінози. Вплив Гегеля на Бергсона — надто сильний. У Гегеля можна зустріти теорії, які, як на мене, є «безперечно бергсонівськими», наприклад,— «Сутністю духу є діяльність, у якій він реалізує свою можливість. Він робить себе тим, чим він є в собі, своєю діяльністю, своїм витвором» (Selections, 435 = WW, XI, 113).

12.26. Див. прим. 21-24 до розділу 11 та відповідний текст. Інший характерний уривок: «У принципі розвитку міститься внутрішній зародок буття — здатність або потенційна змога реалізувати себе». Цитата, подана нижче в цьому абзаці,— з Selections, 468 (тобто «Філософія права», § 340; див. також прим. 11 до даного розділу).

12.27. 3 іншого боку, беручи до уваги те, що навіть другосортне гегельянство, тобто третьо- або четвертосортне фіхтеанство чи арістотелізм, часто гучно проголошувалося оригінальним досягненням, характеризувати Гегеля як неоригінального буде, мабуть, не зовсім правильно. (Див., однак, прим. 11 до даного розділу.)

12.28. Див. І. Kant. Critique of Pure Reason, 2nd ed., р. 514; див. також p. 518 (закінчення підрозділу 5). Епіграф до «Вступу» до моєї книжки взятий із листа Канта до Мендельсона від 8 квітня 1766 року.

12.29. Див. прим, 53 до розділу 11 та відповідний текст.

12.30. Мабуть, варто припустити, що так званий «дух мови» є переважно традиційною нормою зрозумілості, що її запроваджували видатні письменники, котрі писали даною конкретною мовою. Крім зрозумілості, існують також інші мовні норми, наприклад, норми простоти, краси, стислості тощо, однак норма зрозумілості є, мабуть, найважливішою серед інших. Це той культурний спадок, який слід ретельно оберігати. Мова — один із найважливіших соціальних інститутів нашого життя, а її зрозумілість є умовою її функціонування як засобу раціональної комунікації. Використання мови для передачі емоцій важить значно менше, адже ми можемо передавати значну кількість емоцій, не сказавши жодного слова.

Мабуть, варто зазначити, що Гегель, котрого Берк навчив розумінню важливості історичного розвитку традицій, зробив, фактично, дуже багато для того, аби зруйнувати засновану Кантом інтелектуальну традицію — як за допомогою своєї доктрини «хитрощів розуму», який виявляє себе у пристрастях (див. прим. 82 та 84 до даного розділу та відповідний текст), так і за допомогою використаного методу аргументації. Більше того, використовуючи свій історичний релятивізм — теорію, за якою істина є відносною і залежною від духу історичного періоду,— Гегель допоміг зруйнувати традицію пошуку істини і поваги до неї. Див. також підрозділ IV даного розділу і мою статтю «Towards a Rational Theory of Tradition» // The Rationalist Annual, 1949; нині вона передрукована у моїй праці «Conjectures and Refutations».

12.31. Спроби спростувати кантівську діалектику (його теорію антиномій) були, здається, досить рідкісними. Ґрунтовну критику і намагання уточнити та переробити кантівські аргументи можна зустріти в праці Шопенгауера «Світ як воля та уявлення» (World as Will and Idea) і в праці Я. Ф. Фріза «Нова або антропологічна критика розуму» (J. F. Fries. New or Anthropological Critique of Reason, second Germ, ed., 1828, pp. XXIV та наст.). Моя спроба інтерпретації Канта полягає в тому, що, на мою думку, Кант дотримується поглядів на чисту спекуляцію як на таку, яка неспроможна встановити будь-що там, де досвід не може допомогти нам позбавитися хибних теорій (див. «Mind», 49, 1940, p. 416, а також Conjectures and Refutations, p. 326 та наст.; у цьому ж таки номері журналу «Mind», pp. 204 та наст, вміщено ґрунтовну і цікаву критику кантівських аргументів М. Фрідом). Щодо спроби надати сенсу гегелівській діалектичній теорії розуму та його колективістській інтерпретації розуму (його «об'єктивного духу») — див. аналіз соціального або міжособистісного аспекту наукового методу в розділі 23 та відповідну інтерпретацію «розуму» в розділі 24.

12.32. Детальне обгрунтування цієї тези я виклав у своїй статті «What is Dialectic?» («Mind», 49, p. 403 та наст.; див., зокрема, останнє речення на р, 410, а також Conjectures and Refutations, p. 321.) Див. також іще одну мою замітку під назвою «Are Contradictions Embracing?». Вона опублікована в журналі «Mind», vol. 52, 1943, p. 47 та наст. Після того, як вона вже була написана, я одержав книжку Карнапа «Introduction to Semantics», 1942, де він використовує термін «comprehensive», який, як на мене, придатніший, ніж термін «embracing». Див., зокрема, § 30 з книжки Карнапа.

У статті «What is Dialectic?» розглянуто багато проблем, які я лише згадую у даному дослідженні, зокрема перехід від Канта до Гегеля, діалектика Гегеля та його філософія тотожності. І хоча деякі твердження з цієї статті повторюються у даній книжці, в цілому ці дві мої праці доповнюють одна одну. Див. також наступні примітки аж до прим. 36.

12.33. Selections, XXVIII, цитата з німецького видання; (український переклад здійснено з англійської мови.— Прим, перекладача), аналогічні цитати — див. WW, IV, 618 та «Werke». 1832-1887, vol. VI, 259). Стосовно згаданого в цьому абзаці незворушного догматизму — див. What is Dialectic?, p. 417 та Conjectures and Refutations, p. 327; див. також прим. 51 до розділу 11.

12.34. Див. What is Dialectic?, зокрема зі с. 414, де поставлено проблему «Як наша свідомість розуміє світ?», до с. 420 (Conjectures and Refutations, сс. 325-330).

12.35. «Все дійсне є певною ідеєю»,— зазначає Гегель (див. Selections, 103 (=WW, III, 116). А з досконалості