Читати книгу - "Сини змієногої богині"

пам’яток) поширена в басейні Сіверського Дінця і Дону, на Пн. Кавказі та в Приазов’ї, в передгір’ях Уралу на сер. Поволжі, в Криму, на території Молдови, Румунії, Болгарії тощо. ">[121] їх розграбували «чорні археологи». А сприяла їм місцева влада, яка бездумно виділяла землі під забудову й сільгоспугіддя. І цінні пам’ятки, віднесені постановою уряду ще в 1965 році до Верхньосалтівського археологічного комплексу (пам’ятка республіканського значення), зникли.

Майже зникло під ковшами екскаваторів Вовчанське городище – пам’ятка VIII–X сторіч. Десятиліттями розробляється кар’єр з видобутку крейди, і ніякі звернення вчених до органів місцевої влади не можуть зупинити повільну, але невблаганну загибель цих пам’яток.

На території радгоспу «Харківська овочева фабрика» був курган висотою в півтора метри – залишки Донецького городища. Він став заважати зрошенню поля, і бульдозер швидко його знищив. Розорані городища біля села Водяне Зміївського району, забудоване селом Хорошівське городище, а в селі Данилівка під Харковом дачами знищене городище сарматського часу. Кілька могильників розсунули бульдозерами в селі Тракове та радгоспі «Артемівський» Чугуївського району при спорудженні зрошувальної системи. І таких прикладів по одній тільки Харківщині можна навести багато. В тридцяті роки історики підрахували: лише в Ізюмському районі курганів, насипаних ще в ІІІ – ІІ тисячоліттях до нашої ери, нараховувалося більше 10 тисяч! Більше десяти тисяч в одному лише районі Харківщини! І ось сьогодні їх залишилося у тім же районі не більше… сотні. Лише в одному районі однієї області менш як за сто років знищено майже десять тисяч курганів! Як кажуть, коментарі зайві. І така ситуація повсюдно на Харківщині, а не тільки в якомусь там районі. Так, наприклад, курганний могильник скіфського періоду біля села Куп’єваха Богодухівського району нараховував більше ста пагорбів, а наприкінці сімдесятих років минулого століття їх зосталося ледь три десятки!

Таке ж варварство з історичними пам’ятками України і, зокрема, скіфського часу чиниться майже по всій Україні. Принаймні всюди там, де колись здіймалися кургани. На Більському городищі (колись скіфське місто Гелон, легендарний Гелон!), що є – було – неповторною пам’яткою все тієї ж скіфської культури на кордоні Полтавської та Сумської областей, збудували цегельний завод.

А ось у Тростянецькому районі Сумщини ґрунт для засипання старих силосних траншей брали з унікального могильника черняхівської культури… Брали, брали, доки й не розтягли його.

А був він багатим на скарби, селяни знаходили там не лише опалену черняхівську кераміку, а й золоті вироби. Від них безцінні знахідки потрапили до перекупщиків і згодом або пішли на переплавку, або вивезені за кордон. Інше трипільське поселення поблизу села Завалля Гайворонського району Кіровоградської області знищили дачники. Те ж саме і з таким же могильником тієї ж культури вчинено і біля Новомиргорода…

Свого часу при будівництві Дніпрогесу та високовольтних ліній електропередач пошкоджено Хортицьке городище, відкриття якого стало науковою сенсацією – скіфи на Хортиці! Вчені поставили його в один ряд з відомими Немирівським городищем, що на Вінниччині (VII–VI століття до н. е.), Кам’янським поблизу Великої Знам’янки на Запоріжжі (V – ІІІ ст. до н. е.) та Неаполем Скіфським на околиці Сімферополя (ІІІ ст. до н. е.). Вціліло – сяк-так – від того городища відсотків сорок, себто невеликий клаптик землі – десь 20 на 150 метрів. А втім, і вище згадані городища теж значно пошкоджені і пограбовані гробокопачами та «чорними археологами».

Варто зазначити, що в Україні зареєстровано 55 800 пам’яток археології – ось які ми багаті! Мовляв, що від того зміниться, як їх на одне стане менше чи більше?!. (А втім, дехто дере горло і надриває голосові зв’язки, заявляючи, що сьогодні кошти треба «кидати» на реалізацію соціальних програм, а не на якусь там охорону якогось там каміння чи чиїхось стародавніх горщиків, власне, череп’я. І так гадають не лише безкультурні, не лише варвари, а й багато владних структур, а в результаті ми щороку стаємо біднішими й біднішими – в культурному й духовному відношеннях.

А скільки в нас ще археологічних пам’яток потребують реєстру з необхідною конкретизацією по господарствах та наданням копій тих реєстрів керівникам цих організацій і місцевих органів влади. Вкрай необхідно встановити персональну відповідальність голів сільських і селищанських рад за цілісність пам’яток з археології, історії, архітектури, а також надати дослідникам право вилучати з сівообігу господарства площі, на яких розміщені пам’ятники археології, аби таким чином їх все ж таки бодай дослідити, якщо й не зберегти назовсім.

А найбільшим археологічним пам’яткам час уже надати статус національних парків – хоча б таким, як Хортиця, Немирів, Хотин, Кам’янець-Подільський, Судак та іншим подібним історичним місцевостям. Не кажучи вже про такі пам’ятки як Неаполь Скіфський, що має всесвітню цінність. Подібних безцінних пам’яток багато – сотні, тисячі! – зруйновано в ті роки, коли Україна була у складі СРСР, невже й нині, коли наша батьківщина незалежна, будемо цілеспрямовано нищити свою культуру та історію?… Невже скіфські люстерка, яким тисячі й тисячі років, все ще потраплятимуть на базари? Ті люстерка, у які задивлялися на зорі української історії горді скіф’янки?! Невже безцінні скарби, мистецькі вироби скіфських та античних майстрів – майстрів із золотими руками – усе ще йтимуть на переплавку?

В Україні нараховується понад 58 000 пам’яток археології, із них лише 416 знаходяться на державному обліку, тобто – охороняються.

Більше 400 пам’яток перебувають у процесі дослідження професійними археологами. До 30 % курганів розорюються новими господарями землі при отриманні її у власність. До 2000 пам’яток систематично грабуються «чорними археологами», а здобич старателів археологічного клондайку, стає власністю приватних колекціонерів – дані Польового комітету Інституту археології АНУ.

Стародавню Oльвію грабують екскаваторами…