Читати книгу - "Диво"

верхня частина міської стіни чи валу.

Зернь – старовинна гра в кості.

Іверія – стародавня назва Грузії.

Ієрей – священик, пресвітер.

Інсигнії – зовнішні знаки влади або сану.

Ірмос – церковна пісня, гімн.

Каган – правитель, хозарський хан.

Касоги – давня назв- одного з адигейських племен, що жило в басейні південних притоків р. Кубань.

Кастрофілакс – градоначальник.

Катепан – візантійський військовий чин середнього рангу.

Катафракта – важка візантійська кіннота (в залізних латах, озброєна мечами, списами).

Катехізис – короткий виклад (у формі запитань і відповідей) догматів християнського віровчення.

Кентинарій – візантійська міра ваги і грошова одиниця, що дорівнювалась 1,8 кг золота.

Кінець – частина міста в Давній Русі.

Кітоніт – покоєвий служитель візантійського імператора.

Кліть – кімната, келія, а також комора, неопалювана частина будинку.

Клір – духовенство, церковнослужителі.

Клірос – у православному храмі місце (на підвищенні перед іконостасом), де під час богослужіння розміщається клір – церковнослужителі.

Клобук – чернечий головний убір, що складається із шапочки (камілавки) і крепового покривала.

Ключник – управитель домашнім господарством князя, феодала.

Ковниця – кузня.

Коловій – накидка.

Коміт – правитель округу в стародавній Болгарії.

Комітопул – син коміта.

Контрфорс – вертикальний виступ стіни, що посилює її стійкість.

Конунг – князь, король у скандинавів.

Конха – ніша у палаці, в храмі.

Корзно – старовинний верхній одяг, схожий на плащ.

Королуп – той, що очищає дерево від кори.

Корста – домовина.

Кувуклій – придворний євнух у Візантії, мав великі адміністративні повноваження.

Куна – хутро куниці, грошова одиниця.

Куропалат – високий придворний титул у Візантії, надавався найближчим родичам імператора.

Ленник – васал, володар лену – спадкового землеволодіння, що давалось особі, яка виконувала певні обов’язки по відношенню до свого володаря.

Літургія – церковне богослужіння.

Літра – візантійська міра ваги, що дорівнювала 327,45 грама.

Логофет – один з вищих церковних чинів у Візантії, хранитель печаті й управитель патріаршої канцелярії, скарбник патріархії.

Лор – одяг вищих візантійських чиновників, що мав форму довгої вузької пелени.

Лохаг – молодший командир візантійського війська, очолював загін із шістнадцяти воїнів.

Луда – плащ, мантія.

Магістр – придворний титул у Візантійській імперії; глава деяких військово-духовних орденів та братств.

Масхар – блазень.

Мафорій – короткий плащ.

Мерія – візантійська військова одиниця (п’ять тисяч осіб).

Мешкітно – повільно, незграбно.

Місюрка – шолом з кільчастою металевою сіткою.

Митрополія – головне місто області, підпорядкованої митрополиту; столиця. Мусія – мозаїка.

Накра – ударний інструмент, подібний до барабана.

Насад – великий човен з високими нашивними бортами.

Нежер – торішня трава на корені.

Новели – нові закони, розпорядження, що їх видавали римські та візантійські імператори.

Ногата – давньоруська дрібна монета.

Номізма – стародавня грецька золота монета.

Обол – стародавня срібна монета.

Ободрити (бодричі) – плем’я полабських слов’ян (у Прибалтиці між Ельбою та Одером).

Одесную – праворуч.

Оли – поки, коли, якщо.

Оранта – в ранньому церковному малярстві зображення людської фігури з молитовно розпростертими і піднятими вгору руками, пізніше – образ богоматері.

Ошую – ліворуч.

Паволока – коштовна тканина, покривало.

Павликіани – ранньохристиянська секта.

Панагія – іконка, яку носить на грудях, поверх одягу, вище духовенство.

Пардус – гепард.

Патрикій – один з вищих титулів візантійського чиновництва.

Пантекортарх – молодший командир візантійського війська, очолював загін з п’ятдесяти осіб.

Перун – у східнослов’янській міфології бог грому і блискавки.

Пестун – вихователь, наставник.

Писало – письмове знаряддя (грифель, перо тощо).

Пінязь – стародавня дрібна монета, гроші.

Планина – гора.

Плашаниця – ритуальний предмет у християнській церкві.

Плінфа – старовинний будівельний матеріал, що має форму тонкої цегли.

Поприще – давня міра відстані, близько кілометра.

Порок – таран, стінобитне знаряддя.

Поруб – яма із зрубом, погріб; в’язниця.

Посад – передмістя, ремісничо-торговельна частина у давньоруських містах; поселення.

Поставець – чаша, бокал.

Поти – до тих пір.

Потир – чаша, ритуальний церковний посуд.

Правеж – покарання за судовим вироком.

Препозит – вища адміністративна посада у Візантії.

Протокеліот – ад’ютант у візантійському війську.

Протоспафарій – вищий військовий чин у Візантії.

Протостратори – чини конюшні візантійського імператора.

Пруг – сарана.

Пря – суперечка, боротьба.

Рєзи – стародавнє слов’янське письмо, що, за свідченням письмових джерел, існувало ще у дохристиянську епоху.

Роб – раб.

Робичич – син раби.

Ромеі – візантійці.

Сакелларій – високий церковний чин у Візантії, у віданні якого були монастирі.

Свеонія – Швеція.

Свейський – шведський (від Свеонія – Швеція).

Сінкелл – слуга, довірена особа єпископа.

Скальди – давньоскандинавські поети-співаки.

Скарамангій – парадний одяг візантійських чиновників.

Скараник – одяг для верхової їзди.

Скіадій –