Читати книгу - "Капітани піску. Габрієла"

182
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 244 245 246 ... 252
Перейти на сторінку:
class="book">Наприклад, Антоніо Балдуїио, протагоніст «Жубіаби», — фактично люмпен, і це характер типово бразільський. Він, безумовно, споріднений з героями багатьох народних оповідок і легенд, де головний герой — веселий блукалець, гульвіса, що протягом життя потрапляє в різні пригоди і складні ситуації, але, по суті, завжди в своїх діях стверджує правду і добро, проявляє найкращі людські якості, уособлює активне гуманістичне начало в людині. Врешті-решт такий герой, як правило, тою чи іншою мірою сягає, нехай умовного навіть благополуччя, знаходить свою зірку, яка часто виявляється коханням, високим і світлим, і стає для нього опертям у житті. Або ж, при драматичнішому сюжеті, герой гине в боротьбі за вищі ідеали, і народ складає про нього пісні і легенди.

Досить згадати хоча б образ популярного в фольклорі республік Середньої Азії Ходжі Насреддіна або героя багатьох українських народних дум і переказів, «характерника» Козака Мамая, гульвіси, співця і поета, чиї портрети часто малювали як охорону від злого духа селяни на дверях своїх осель у XV–XVI ст. Багато в чому аналогічними рисами наділені образи Тіля Уленшпігеля, Франсуа Війона чи Сірано де Бержерака. Слід наголосити, що в цьому контексті такі широкі паралелі зовсім не випадкові, оскільки, розглядаючи творчість Амаду в цілому, легко можна помітити, як вирізняються в ній кілька основних типів героїв.

Одним з головних персонажів, особливо у творах пізнішого періоду творчості Амаду, виступає саме поет, виходець із народу, який зкиве серед простих людей, розуміє і поділяє їхні радощі і тривоги.

Такими виступають у романах Амаду Педро Арканжо («Крамниця чудес»), Антоніо Бруно («Китель, сюртук, нічна сорочка») та ін.

Романтичне, поетичне світобачення усіх героїв прози Амаду ріднить їх, дозволяючи їм у своєрідному світі, який вибудовує письменник (Баїйю у творах Амаду можна почасти порівняти з фолкнерівською Йокнапатофою), підносити високі морально-етичні цінності, гуманістичні ідеали в особливий, народний, «карнавальний» спосіб, легко і просто, природно і життєствердно.

Однак, як вже говорилось вище, характери героїв пізніших романів Амаду, наприклад Педро Арканжо чи Антоніо Бруно, визначаються глибокою індивідуалізованістю. Відчутно, що вони створені рукою майстра психологічного аналізу, просякнуті неповторними, особливими деталями, напівтонами при всьому їхньому народному колориті, тій фольклорній основі, яка зближує їх з героями ранніх романів.

В останніх романах Амаду ми простежуємо вже конструктивне використання фольклору, той етап у творчості письменника, коли він синтезує з елементів народного світобачення власний образ, вибудовує за тими ж законами, але свій особливий твір, споріднений з народним не зовнішньо, формою, а сутністю своєю, духом.

У цьому зв'язку можна згадати, що Амаду написав, перебуваючи в ув'язненні за свої політичні погляди в 1937 році, і поетичну збірку «Шлях до моря».

Пізніше письменник уже не звертається безпосередньо до поетичного жанру, але у творчості його поетичне бачення світу посідало й посідає принципово важливе місце. Мабуть, вперше це найвиразніше прозвучало в романі «Жубіаба».

Але в усіх романах «баїйянського» циклу, і в останніх включно, поетичне світобачення вочевидь не полишає бразильського письменника.

Останній з його опублікованих романів «Токайя Гранде» (1984), сороковий за рахунком, — знову ж таки роман з народного життя, романі можна сказати, епічний, а в чомусь, умовно кажучи, і «космологічний».

До певної міри (якщо взяти за модель Всесвіту, Землі або ж країни невеличке село чи містечко, як от у романі «Сто років самотності» колумбійця Габрієля Гарсіа Маркеса, якого зараз добре знає радянський читач) новий роман Жоржі Амаду є саме такого типу твором.

Токайя Гранде, або ж Велика Пастка, спершу маленьке селище, що виникло на місці уславленого своєю жорстокістю побоїща, в якому через суперництво двох фазендейро загинула уся численна банда одного з них, з часом перетворюється на містечко, потім на велике місто, в якому все і всі знаходять свою долю — від турка-комерсанта Фадула Абдали до негра коваля Кастора Абдуїна, на прізвисько Смолоскип, від володаря цих земель жорстокого капітана Натаріо да Фонсеку до мандрівного циганського табору, юної повії Бернарди і перелюбленої старої, колишньої повії, Збуй-Вік.

Перед читачем розгортається широке полотно народження нового світу (можна бачити символічно це і як народження нового життя на латиноамериканському континенті), який починається з вільного кохання і знаходження собі будь-якого притулку молодих волелюбних людей, волоцюг і веселунів.

Але життя вимагає праці, вкладання себе у щось, народжуються діти, постають будинки, розпочинається ширша торгівля, тут же постають будинки розпусти, шинки, ігорні доми. І згодом усе це після спаду своєрідного буму занепадає, ниціє, втрачає свою колишню велич і перетворюється на далеку, забуту світом місцинку. Звідси й назва — Токайя Гранде (Велика Пастка) і її перше й друге метафоричне значення.

Письменник, однак, символічно наголошує, що усім стає навіть підсвідомо, але затишніше, і зрозуміло, що містечко буде рости і розвиватися, саме коли заброда красень-негр Смолоскип, відомий урвитель дівчат і шибайголова, раптом осідає у Великій Пастці і закладає тут кузню, розпашіле горно якої немов би має виковувати мешканцям Токайї Гранде щасливі долі.

Роман «Токайя Гранде» — безумовно нове велике досягнення письменника, твір визначний концептуально і художньо.

Знову ж таки, як і в попередніх романах «баїйянського циклу», велике місце займає тут фольклорна лінія, яка легко і просто співіснує з реальною, образи язичницьких негритянських божищ з'являються у творі як буденні і незвичайні події, що стаються у творі, іноді можуть видаватися діями чи іграми богів, а не людей, або ж і тих і інших водночас.

Чітка й виразна у цьому творі й критична соціальна лінія. З самого початку роману бачимо, якими шляхами, не зупиняючись ні перед підступами, ні перед ріками пролитої крові, найбільший фазендейро цих країв полковник Боавентура Андраде досягає більшої влади й достатку, перемагаючи (саме створивши «велику пастку» для його банди) іншого такого ж полковника Еліаса Далтро. Шляхами батька йде спадкоємець Боавентури Андраде його син Вентурінья, дипломований адвокат, але розбещений і жорстокий молодик. Такі ж образи й інших «сильних світу цього».

Добротою, приязню, людським теплом наділені лише прості люди, лише вони цінують по-справжньому доброту і співчутливість і готові в біді просто з приязні допомогти сусідові чи товаришу.

Свого часу, ще в пертих своїх романах, Амаду спирався значною мірою на зразки європейської й північноамериканської літератури, що

1 ... 244 245 246 ... 252
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Капітани піску. Габрієла», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Капітани піску. Габрієла"