Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1-6, Ян Фей"

і сказала, що ви, хлопці, відведіть містера Одума назад до другої стіни.

.

Давайте теж допоможемо. Молодий мисливець квапливо сказав: «Хоча ми з батьком не вміємо воювати, ми все одно можемо робити те, що можемо».

Скарлет глянув на них. Вона не була знайома з жителями Вальгалли, тому розгублено дивилася на Фінні. Вона не розуміла, чому в цей час на стінах двоє цивільних.

,

Ах, це двоє мисливців, міс Скарлет.

.

Тоді Скарлет зрозумів. Вона не відповіла юнакові прямо, але все одно кивнула на нього.

.

Група відразу ж зайнялася, але Фінні все ще був спантеличений: чи відмовимося ми тепер від першої стіни? Я думаю, що ми ще можемо протриматися деякий час.

.

Скарлет кивнула, вийняла з мішечка кришталеву кулю і тримала її в руці. Кришталева куля відразу ж випромінювала слабке сяйво, а всередині сяйва була проекція ситуації за межами Вальгалли. Кут зору був знятий з дирижабля, що пливе в небі, а проекція була саме поточною бойовою ситуацією у Вальгаллі. Було ясно видно, що на кількох ділянках міських стін гігантські кришталеві облогові звірі вже прорвалися крізь зовнішні стіни, а в першу секцію міських стін вливалися незліченні дрібні кристалічні скупчення.

.

Проекція тривала лише мить, перш ніж зникла і була замінена фігурою маленької дівчинки.

Фінні впізнав особу дівчини. Це була Сіфрід.

?

Сіфрід?

.

Це я, сестро Фінні. Зараз я перебуваю у фортеці Одум. Чи можу я доручити вам завдання відступити Вітрових Лучників до другої стіни? — відповіла Феня.

Фінні на мить була приголомшена, але відразу ж зреагувала: Ми збираємося заманити монстрів у другий тунель?

.

Вона стиснула губи в усмішці: Ти дивовижна, сестро Фінні. Саме цим я і займуся.

.

Гаразд, залиште це мені, Сіфрід. Очі ельфійської дівчини вигнулися в півмісяці, коли вона посміхнулася. Вона була трохи схвильована в душі: Залиште це мені, Сіфрід.

.

Пролунав гучний гуркіт, коли один із Кришталевих Звірів нарешті провалився крізь вежу. Коли він повільно й важко ступав у місто, безмежні фіолетові хвилі вже хлинули в місто через дірку в міській стіні.

!

Відступ!

!

Швидко відступайте до другої стіни!

!

Відійдіть в сторони і залиште доріжку посередині!

Лицарі-сержанти на стінах негайно віддали накази, а друїди, які відповідали за прикриття Кришталевих облогових Звірів, кинули Колючки, щоб уповільнити їх.

Ролант і маленький Монтоло останніми зістрибнули зі стін. Перед тим, як покинути оборонну лінію, вони востаннє зазирнули за стіни. Вони бачили лише величезне море пурпуру.

.

Це були ікла і кігті Сутінкового Дракона. Це була легендарна Сутінкова війна. Вони ніколи не думали, що граф весь цей час готувався до такої війни. Їхні серця були важкими і тривожними, але вони також були схвильовані, і їхня кров кипіла.

.

Це був справжній герой народу еруїнів.

.

Він також був звичайним героєм смертних.

Коли Ролант подумав про те, як він ледь не загруз у багні з іклами та кігтями Сутінкового Дракона, він не міг стриматися, щоб не вирватися холодним потом. Він раптом згадав слова, які сказав йому Брандо. Він розумів, що це випробування для нього. Якби він хоч трохи вагався, його вже спіткала б така ж доля, як і дворян за вікном.

,

Подумавши про це, юнак не міг не міцніше стиснути меч у руці. Він хотів використати цю битву, щоб змити помилки та приниження, які йому довелося терпіти.

.

Однак, перш ніж вони встигли висловити свої почуття з приводу місії, їх повалили на землю.

. ó

Вони обернулися і побачили, що це людина-ящірка стежила за ними. Що ти робиш! — роздратовано вигукнув Ролант. Хоча вони помітили цього ящерника, який стежив за графом Тонігелем, вони не думали, що він наважиться зробити крок проти них.

.

Однак Ропар не міг потурбуватися про те, щоб говорити нісенітниці з цими двома маленькими хлопцями. Він прямо підняв їх угору, по одному в кожну руку. В цей час Ролант і маленький Монтоло відчули, що щось не так. Інша сторона лише випадково схопила їх, але уникнути цього не змогла.

.

Ролант не міг не ошелешити. Тільки тепер він зрозумів, що поряд з графом немає простої людини.

!

Підведи нас!

Але те, що його так підняли, було справжньою ганьбою для джентльмена, тому він не міг не протестувати.

.

Ропар зовсім не дбав про цього хлопця. Солдати на першій стіні, які не відступили, вже були повністю затоплені армією кристалічних кластерів. Становище, в якому вони зараз перебувають, фактично вже було в небезпеці.

.

Кришталеве скупчення накинулося. Лорд ящірки Вогняного Кігтя навіть не подумав, перш ніж обернутися і замахнутися хвостом. На його тілі блиснуло червоне світло, і ця атака хвоста фактично розтрощила кристалічне скупчення на шматки.

Це царство стихій! Ролант не міг стриматися, щоб не скрикнути.

Але маленький Монтоло знав більше, ніж він. Його очі ледь не вискочили, Небеса, це вершина закону. Хто це!

!

Ах! Тоді він тут же видав крик: Ці монстри наздоганяють!

Ролант повернув голову, щоб озирнутися назад, і не міг стриматися, щоб не вдихнути ковток холодного повітря.

.

У щілині в стіні позаду них стояли три звірі з кришталевого скупчення заввишки не менше сімнадцяти-вісімнадцяти метрів, які повільно йшли в цьому напрямку. Розкидані по дорозі склади і казарми зовсім не могли зупинити цих величезних монстрів. Часто вони руйнувалися від легкого дотику. Серед пилу, що летить, море фіолетових кристалічних скупчень розкинулося по руїнах будівель і затопило їх бік.

Але в цей час Ропар зупинився.

Ти божевільний? Мерщій виїжджайте! Ролант був безглуздо наляканий цією сценою і не міг стриматися, щоб не кричати істерично. Він був готовий битися за Еруїна, але не був готовий померти на очах у цих монстрів.

.

По крайней мере, він не був морально готовий до бою з Сутінковим Драконом.

.

Але його голос заглушив величезний гуркіт.

Неподалік повільно відчинялися величезні ворота фортеці Аму.

1494

Розділ 1494

á

Граф Гонсалес насупився, дивлячись на плавучий флот «Найджела». Величезний флот з самого початку поводився дивно. Незважаючи на те, що вони все ще підтримували алмазну формацію, вони майже припинили доставляти вогневу міць на землю.

Інша сторона постійно піднімалася у висоту, що було для них поганим знаком.

Але магічний щит Вальгалли все ще існував, і сасалданці нічого не могли з цим вдіяти.

á

Граф Гонсалес занепокоєно крокував по палубі свого корабля, поки до нього не підбіг посланець з кришталевою кулею в