Читати книгу - "Відверто про Клавдію"

обшук і питає дозволу увійти. Не отримавши відповіді, він розбив скляне вікно в парадних дверях, просунув руку й відімкнув двері зсередини.

— Гаразд, ви всі знаєте, що шукати, — сказав він своїм людям. — Скористаємось вітальнею як оперативним центром. Коли знайдете щось, приносьте сюди.

У шафі в коридорі, як і казав Ґері Льюїнґдон, вони знайшли карабін 30-30, рушницю 22 калібру з саморобним глушником і валізу, наповнену різноманітними типами боєприпасів.

У підвалі вони знайшли десятки куль 22 калібру й саморобну дерев’яну мішень — намальовані від руки кола з яблуком усередині, на якій хтось тренувався, — упритул до стіни, вбудованої у схил пагорба.

Із двох знайдених револьверів 38 калібру один був зі зламаним руків’ям і відповідав опису зброї, знятої з тіла превелебного Джеральда Філдза в окрузі Фейрфілд — перший прямий зв’язок між Ґері Льюїнґдоном і «вбивствами 22 калібру».

Але вони не знайшли жодних ключових доказів: ані гаманця Енніка, ані «Штурм Рюґера» там, де, за слова Ґері, вони мали би бути. На думку Стекмена, був неабиякий шанс, що Ділейн Льюїнґдон встигла побувати тут і забрала їх із собою. Тепер він мав з’ясувати, яку роль вона і її дівер насправді відіграли в цих убивствах.

Об одинадцятій ранку пошукова група повернулася до Колумбуса.

Стекмен звелів іншим трохи відпочити, пішов до свого «бойового командного пункту» й упав у крісло. Оглядаючи стіни, на яких він розвісив кольорові світлини кожного місця вбивства й десяти жертв, а також мапу Центрального Огайо з поміченими хрестиком місцями злочинів, він питав себе, чи сьогодні, 10 грудня 1978 року — рівно за рік від дня вбивства двох жінок у Ньюарку, — він справді розкриє «вбивства 22 калібру»?

Він зітхнув, потер втомлені очі й знову звівся на ноги. Треба їхати додому й кілька годин поспати. Це буде довгий, клопіткий і — якщо його внутрішнє чуття не підводить — достобіса захопливий день.

Розділ десятий

1

Коли Ґері Льюїнґдон був заарештований на стоянці біля «Вулко», його дружина Ділейн кинулася до жовтого мікроавтобуса «крайслер» 1967 року і поїхала прямісінько додому. Вона дісталася туди близько сьомої вечора, відтак одразу пішла до шафи в коридорі й узяла звідти коричневий ранець, перевіривши для певності, чи 22-каліберний «Штурм Рюґер», пістолети 38 калібру й гаманець Енніка справді там. Тоді поклала гаманець до своєї сумочки, жбурнула ранець у задню частину мікроавтобуса й гукнула дітей, щоб сідали в машину — вони їдуть до бабусі Льюїнґдон.

Приїхавши до будинку матері Ґері, вона залишила пістолети в ранці, але пішла нагору до ванної та запхала гаманець за металеву шафку біля дверей. Окрім 22-каліберного «Рюґера» і кредитних карток, гаманець був єдиним доказом, що міг пов’язати Ґері з убивством Енніка. Ніхто не стане шукати гаманець тут.

У неділю о третій дня офіцер Том Девіс, нашвидку поінформований про все, коли заступав на службу в Детективному бюро Колумбуса, отримав дзвінок від жінки, яка назвалася Ділейн Льюїнґдон. Дізнавшись, хто на лінії, Девід подав сигнал своєму напарникові Майклу Скаддеру, щоб той прослухав розмову. Стекмен попереджував їх, що вона звинувачувала свого дівера у «вбивствах 22 калібру». Під час стандартної перевірки в базі Стекмен виявив чотири ордери, видані на Ділейн Льюїнґдон/Ді Ґраммен за використання підроблених чеків, і зажадав її арешту.

— Що я можу для вас зробити, місіс Льюїнґдон? — спитав Девіс.

— Я хочу знати, у чому звинувачують мого чоловіка.

— Можете сказати мені, звідки телефонуєте? Перш ніж я надам вам будь-яку інформацію, я маю бути впевнений, що ви та, ким називаєтесь.

— Я в будинку його матері, місіс Флоренс Льюїнґдон, Норт-Форт-стрит, 1889.

Поки Девіс утримував її на лінії, Скаддер викликав по рації поліційну автівку, щоб забрати її. За десять хвилин надійшло повідомлення, що Ділейн Льюїнґдон була затримана, коли виходила з будинку своєї свекрухи. Скаддер велів потримати її на місці, доки не прибудуть вони з напарником.

Коли Девіс і Скаддер під’їхали до будинку, вони посадовили Ділейн до своєї автівки й повідомили про те, що вона під арештом за чотири випадки підробляння чеків.

— Не хочете розповісти нам про гаманець Джозефа Енніка? — спитав Девіс.

Жінка холодно глянула на нього, вочевидь звикла до спілкування з поліцією, і сказала:

— Не знаю, про що ви.

— Учора ввечері ваш чоловік розповів детективам, що вони знайдуть гаманець у шафі в коридорі, а також «Штурм Рюґер» 22 калібру, який ви купили йому в лютому. Але їх там не було.

Ділейн помітно обм’якла та жестом вказала на жовтий мікроавтобус «крайслер», припаркований через вулицю.

— Пістолети в коричневому ранці в мікроавтобусі.

— А гаманець? — спитав Скаддер.

Вона розповіла, де його знайти.

— Не могли б ви пояснити, навіщо їх забрали?

— Мабуть, вони крадені, — відповіла жінка, — і я не хотіла, щоби поліція їх знайшла. Гадала, ви обшукуватимете будинок, тому й забрала.

Девіс приставив двох полісменів у формі, які затримали Ділейн, охороняти будинок і машину, доки вони зі Скаддером діставатимуть ордери на обшук, щоб перевірити вміст машини й забрати гаманець.

О п’ятій тридцять вечора вони відвезли Ділейн до Центрального поліційного відділка, оформили й передали для допиту Макменемі та Вомельдорфу.

Ділейн підписала відмову від прав, і детективи поставили жінці кілька запитань щодо її біографії, на які їй явно не терпілося відповісти. Її колишнім чоловіком був Ед Ґраммен, і це пояснювало ім’я на картці соціального забезпечення, знайденій у гаманці Ґері, й ім’я на чеку за «Штурм Рюґер» 22 калібру.

Вона бере участь у програмі професійної підготовки медсестер, розповіла жінка. У неї троє дітей (десяти й восьми років і дворічний крихітка) від двох із чотирьох попередніх шлюбів. Ґері дуже добре до них ставиться. Він навчив старшенького грати в шахи й зацікавив його читанням наукової фантастики. Також Ґері возив усіх трьох на пікніки, грав із ними в ігри та був їм справжнім батьком. У день арешту він переймався тим, щоб добути для них купу подарунків на Різдво.

Та щойно її почали допитувати про використання кредиток Енніка, Ділейн замовкла. Що б не казали Вомельдорф і Макменемі, їм не вдавалося розговорити жінку. Тоді вони зателефонували додому Стекмену, і той відповів, що вже їде.

Стекмен уже був поінформований БКР, що 22-каліберні гільзи, узяті з будинку Ґері Льюїнґдона, ідентичні зі знайденою на місці вбивства Дженкіна Т. Джонса. Він знову зателефонував детективам Сорреллу й Каппу та сказав, що вони потрібні йому негайно. Коли він прибув до Детективного бюро й Макменемі доповів, що Ділейн не погоджується на співпрацю, Стекмен прихопив свою теку з документами у справі «вбивств 22 калібру» і попрямував до кімнати для допитів.

Він був засмучений, дізнавшись, як заарештували Ділейн. Треба було заздалегідь попередити полісменів, щоб не забирали її, доки та не увійде до мікроавтобуса й відтак зброя не буде буквально при ній. Наразі ж усе, що він мав, це авто на вулиці — можливо, зі зброєю всередині. Зараз, навіть з ордером на обшук і навіть якщо пістолети справді в машині, він не міг юридично пов’язати їх із цією жінкою.

Стекмен розпочав бесіду й швидко зрозумів, що Ділейн консультувалася з адвокатом. Хтось явно навчив її, як поводитись у поліційному відділку, як захищати себе, як домовлятися.

— Ділейн, дозвольте пояснити вам: