Читати книгу - "Сила волі"

віддали перевагу 83 % супроти лише 57 % тих, хто вважав, що такий шанс їм випав лише раз. Аналогічні тенденції було відзначено й тоді, коли студентам пропонували обрати між примітивними й інтелектуальними розвагами («Я можу показати свої інтелектуальні можливості і через тиждень»), або між невеликою фінансовою винагородою, яку віддавали негайно, та більшою, але виданою пізніше («Мені потрібна готівка саме зараз, а наступного тижня я отримаю більше»)[100].

Загалом 67 % студентів, яким сказали, що наступного тижня вони знову зможуть вибрати, подумали, що в майбутньому вони оберуть більш правильний варіант. Однак, коли наступного тижня експериментатори знову запросили їх узяти участь у досліді, лише 36 % зробили інший вибір. Водночас піддослідні відчували меншу провину за перший недалекоглядний вибір, коли думали, що в майбутньому можна все виправити.

Під мікроскопом: з понеділка нове життя?

Приймаючи рішення, що вимагають вольових зусиль, зверніть увагу, чи думаєте ви про свої майбутні досягнення. Чи обіцяєте собі, що завтра виправите свої сьогоднішні вчинки? Як це позначається на вашому сьогоднішньому самоконтролі? Спробуйте розібратися: чи зробили ви те, що обіцяли собі, або ж цикл «нове життя з понеділка» почався знову.

Завжди є час відкласти щось на завтра

Наш оптимізм щодо майбутнього впливає не лише на наші рішення, а й на те, чи просто нам буде виконати все, що ми собі пообіцяли. Психологи довели: ми помиляємося, коли думаємо, що завтра в нас буде більше часу, аніж сьогодні. Цю хитрість нашого мозку найкраще обґрунтували двоє професорів-маркетологів — Робін Таннер з Вісконсинського університету в Медісоні та Курт Карлсон з Університету Дюка. Учених зацікавило те, що прогнози покупців тренажерів щодо їх використання такі далекі від реальності, адже 90 % часу ці покупки збирають пилюку на балконі. Дослідники вирішили з’ясувати, як часто покупці сподівалися використовувати це спортивне обладнання. Чи думали вони, що майбутнє буде таким, як і сьогоднішній день, — сповненим важливих справ, різних проблем та виснажливих випробувань? Або ж вони уявляли собі якусь альтернативну реальність?

Щоб з’ясувати це, дослідники опитали велику кількість людей, яких просили спрогнозувати, скільки разів на тиждень (у середньому) впродовж наступного місяця вони збираються тренуватися. Після того вони запитали в іншої групи те саме, але додали важливу умову: «Скільки разів на тиждень упродовж наступного місяця ви тренуватиметеся за умови, що обставини складатимуться ідеально?». Відповіді двох груп зовсім не відрізнялися — люди в будь-якому випадку уявляли собі «ідеальні обставини», навіть якщо їх просили оцінити фактичну, а не ідеальну ситуацію. Ми дивимося в майбутнє і не помічаємо труднощів сьогодення. Через це ми переконані, що в майбутньому часу й енергії на важливі справи в нас буде більше, аніж сьогодні. Упевнені у своїх завтрашніх успіхах, ми виправдовуємо свої сьогоднішні слабкості[101].

Цю психологічну тенденцію дуже важко змінити. Експериментатори намагалися одержати від піддослідних більш реалістичні прогнози, давши їм конкретні настанови: «Будь ласка, не розглядайте ситуацію в ідеалі. Дайте максимально реалістичний прогноз». Учасники, які одержали інструкції, були налаштовані навіть більш оптимістично щодо своїх занять спортом й оцінювали себе якнайкраще. Дослідники вирішили, що цим оптимістам треба влаштувати реальну перевірку, і через два тижні запросили їх знову, щоб розпитати про успіхи в тренуваннях. Як і слід було чекати, опитувані займалися спортом менше, аніж передбачали. Вони ­робили прогнози для ідеального світу, однак два тижні жили в реальному[102].

Після цього в тих самих учасників експериментатори запитали про те, як часто, на їхню думку, вони тренуватимуться наступні два тижні. Піддослідні не зрадили свого оптимізму, тож їхні оцінки були ще вищими за початкові прогнози і значно перевершили фактичні показники за останні два тижні. Здавалося, вони ніби повірили у свої початкові середні прогнози й додали собі трохи більше вправ, щоб реабілітуватися за свою «незвично погану» поведінку. Замість того, щоб усвідомити, що останні два тижні були реальними, а їхні початкові оцінки — вигаданим ідеалом, вони сприймали останні два тижні як аномалію.

Такий оптимізм зрозумілий: якби ми думали, що не зможемо досягти жодної своєї мети, то підіймали б білого прапора ще до того, як все починається. Але якщо виправдовувати свою сьогоднішню бездіяльність оптимістичними очікуваннями, можна взагалі не ставити собі ніяких цілей.

Експеримент із силою волі: завтра буде те саме, що й сьогодні

Біхевіоральний економіст Говард Рахлін запропонував цікаву штуку, щоб подолати синдром «нового життя з понеділка». Якщо ви хочете щось змінити у своїй поведінці, спробуйте для початку змінити не саму поведінку, а її варіативність. Курці, яких просили викурювати щодня однакову кількість цигарок, поступово зменшували цю кількість, навіть якщо їм про це не казали. Рахлін стверджує, що така стратегія працює, адже курців позбавляють звичної відмовки, що завтра щось зміниться. Кожна наступна цигарка — це не лише ще одна, викурена сьогодні: це ще одна, викурена завтра, і післязавтра, і після-післязавтра. Кожна додаткова цигарка завдає ще більшої шкоди, і не зважати на наслідки для здоров’я стає дедалі важче[103].

Цього тижня спробуйте застосувати пораду Рахліна до власної мети: день у день намагайтеся зменшувати варіабельність своєї поведінки. Вважайте, що кожен вибір, який ви робите зараз, відповідає за всі ваші подальші рішення. Замість того, щоб запитувати в себе, чи хочете ви зараз з’їсти цей шоколадний батончик, подумайте, чи хочете ви відчувати наслідки поїдання шоколадних батончиків щодня впродовж наступного року. Якщо ж ви постійно відкладаєте якусь важливу справу, не запитуйте в себе, коли це зробити — сьогодні чи завтра. Замість цього поміркуйте, чи хочете ви відчути наслідки постійного зволікання[104].

Вегетаріанець до вечері

Джефф, тридцятирічний аналітик мережевих систем, вагався, чи не стати йому вегетаріанцем. Він постійно читав про те, як корисно їсти менше м’яса, не кажучи вже про те жахіття, що виробляють із м’ясом у харчовій промисловості. Але ж як відмовитися від соковитого стейка, піци з мисливськими ковбасками та пепероні, запашного бургера чи смаженого бекону на сніданок? Джефф розумів, що вегетаріанство допоможе йому позбутися вічних докорів сумління, однак рука сама тягнеться до шматочка піци, а бажання стати кращою людиною швидко розчиняється в ароматі розплавленого сиру.

Спроби їсти менше м’яса зумовили цікаві приклади морального дозволу. Джефф почав замовляти одну вегетаріанську страву, щоб реабілітуватися за «аморальну» м’ясну: наприклад, овочевий салат допомагав йому позбутися відчуття провини за смачний стейк. До того ж сніданок Джеффа слугував своєрідним прогнозом на день: якщо він поснідає яєчнею з беконом, день буде «невдалий», а це означає, що на обід та вечерю йому теж дозволяється м’ясо. А завтра (так він собі казав) буде «вдалий» день — із самого ранку до пізньої ночі.

Замість того, щоб давати собі дозвіл бути хорошим одного дня або поганим іншого (що, безсумнівно, призводило до збільшення кількості «поганих» днів), Джефф вирішив змінити варіабельність своєї поведінки. Він встановив стратегію «вегетаріанства до вечері». До шостої вечора Джефф їв лише