Читати книгу - "Аутсайдер"

ще прочиняли двері перед панянками), але ті дні минули. Самотній репортер, який вирішив лишитись тут, у Барнум-корт (Алек пригадав цього латино­американця, який вів прогноз погоди у вихідні й був небайдужий до краваток-метеликів), уже схопився за мікрофон і став перевіряти блок живлення на поясі.

Двері до будинку Мейтлендів відчинилися. Сара побачила матір і почала вибиратися з машини.

— Стривай, Саро, — сказав Алек і потягнувся до заднього сидіння.

Перед виїздом Пеллі заскочив у ванну на першому поверсі й узяв пару рушників, які тепер передав дівчаткам.

— Замотайте собі обличчя, тільки очі не затуляйте, — усміхнувся він. — Як бандити в кіно, окей?

Ґрейс просто дивилася на нього, та Сара все зрозуміла і пов’язала рушник сестрі на голову. Алек натягнув його на рота й носа Ґрейс, а Сара сама впоралася. Вони вийшли з автівки і побігли крізь немилосердне світло від телефургона, притримуючи рушники під підборіддям. Дівчатка були схожі не на бандитів, а на бедуїнів у піщаній бурі. Алек за все своє життя не бачив таких сумних, таких розпачливих дітлахів.

У Марсі Мейтленд не було рушника, щоб сховати облич­чя, тож саме на ній і зосередився оператор.

— Місіс Мейтленд! — гукнув до неї Краватка. — Як ви можете прокоментувати арешт свого чоловіка? Ви з ним уже говорили?

Ставши перед камерою (і спритно пересуваючись, щой­но оператор пробував узяти інший ракурс), Алек тицьнув пальцем у Краватку:

— Один крок на моріжок, hermano [64], і ти ставитимеш свої паскудні запитання Мейтленду із сусідньої камери.

Краватка кинув на нього ображений погляд.

— Ти кого hermano кличеш? Я просто роблю свою роботу.

— Діймаєш бідну жінку й двох малих дітей, — погодився Алек. — Ото робота.

Та його власна робота тут скінчилася. Місіс Мейтленд обхопила руками дочок і завела їх додому. Тепер вони в безпеці — принаймні наскільки це було можливо, бо Алек відчував, що дві сестрички ще дуже нескоро віднайдуть відчуття безпеки.

Краватка потупцював тротуаром і поманив за собою оператора — Алек повертався до свого авто.

— Як вас звати, сер? Ви хто?

— Дід Пихто. Спитаєш іще раз, скажу те саме. Вам тут нічого ловити, тож дайте людям спокій, окей? Їх це все не має зачіпати.

Пеллі знав, що з однаковим успіхом міг би говорити китайською. Сусіди вже повиходили на моріжки, з нетерпінням чекаючи нової серії безупинної драми в Барнум-корт.

Алек виїхав заднім ходом із під’їзної доріжки і попрямував на захід, розуміючи, що оператор піймає кадр з його номерами, і вже скоро вони знатимуть, хто він такий і на кого працює. Новина не сенсаційна, та вона стане за вишеньку на торті, що його подадуть глядачам новин об одинадцятій. Він на хвильку загадався, що відбувалося зараз у тому будинку, — приголомшена й перелякана матір намагається заспокоїти двох приголомшених і переляканих дівчат, які так і не змили з себе гриму спортивних уболівальників.

«Це він зробив? Як ти думаєш?» — спитав він Гові, коли той зателефонував і стисло виклав ситуацію. Байдуже насправді, робота є робота, та йому завжди були цікаві такі речі.

«Я не знаю, що думати, — відповів Гові, — та я знаю, чим ти займешся після того, як відвезеш Сару і Ґрейсі додому».

Побачивши перший вказівник, що мав вивести його на автостраду, Алек зателефонував у «Шератон» Кеп-Сіті й попросив покликати консьєржа, з яким мав справу в минулому.

Чорт забирай, він майже з усіма колись мав справи.

  2

Ралф і Білл Семюелз сиділи в Ралфовому кабінеті, послабивши вузли на краватках і розстебнувши комірці. Світло телекамер надворі згасло десять хвилин тому. На робочому телефоні Ралфа горіли всі чотири кнопки, але з вхідними викликами розбиралася Сенді Мак-Ґілл, і розбиратиметься вона з ними аж до одинадцятої, коли прийде Джеррі Малден. Поки що робота в неї була нескладна, навіть одноманітна: «Наразі Поліцейське управління Флінт-Сіті комен­тарів не дає. Слідство триває».

Ралф тим часом працював на своєму персональному телефоні. І тільки зараз поклав його назад, до кишені піджака.

— Юн Сабло поїхав із дружиною до тестя й тещі. Каже, що вже двічі відкладав поїздку, і цього разу вибору взагалі не мав, якщо тільки не виникне бажання тиждень спати на дивані. А це, як він сам каже, дуже незручно. Повернеться завтра і, ясна річ, прийде на досудове слухання.

— Тоді пошлемо в «Шератон» когось іншого, — відповів Семюелз. — Шкода, що Джек Госкінз у відпустці.

— Ні, не шкода, — сказав Ралф, і Семюелз розсміявся у відповідь.

— Згоден, тут ти мене підловив. Наш хлопчик Джекі, може, і не найгірший детектив штату, проте мушу визнати, що він уже за крок від цього звання. Ти знаєш усіх детективів у Кеп-Сіті. То телефонуй їм, поки не знайдеш когось притомного.

Ралф похитав головою.

— Нам потрібен Сабло. Він знайомий з матеріалами справи, він — наш зв’язок із поліцією штату. У нас немає часу з ними скубтися, враховуючи всі події цього вечора. Бо справа розвивається не зовсім так, як ми очікували.

Недомовка року, як не століття. Цілковите здивування Террі та явний недобір почуття провини вразили Ралфа навіть більше за те неймовірне алібі. Чи можливо, щоб чудовисько всередині Террі не просто вбило хлопчика, а й стерло всі спогади про те, що накоїло? А тоді… що? Заповнило прогалину докладною фіктивною історією про вчительську конференцію в Кеп-Сіті?

— Якщо терміново когось не відправиш, то той Ґолдів хлопець…

— Алек Пеллі.

— Саме так. Він першим дістанеться до записів із камер спостереження в готелі. Тобто якщо ті записи в них досі є.

— Є. Усі матеріали зберігаються протягом тридцяти днів.

— Ти це точно знаєш?

— Так. Але в Пеллі немає ордера.

— Годі тобі. Думаєш, він йому потрібен?

Правду кажучи, Ралф так не думав. Алек Пеллі більше двадцяти років прослужив детективом у Поліції штату. За цей час він устиг зав’язати купу знайомств, а оскільки наразі працював на такого успішного адвоката в кримінальних справах, як Гові Ґолд, то ці знайомства він неодмінно підтримував.

— Тепер твоя ідея про публічний арешт видається не дуже вдалою, — сказав Семюелз.

Ралф кинув на нього суворий погляд.

— Та ти ж на неї погодився.

— Без особливого ентузіазму, — відповів Семюелз. — Давай на прямоту, як всі вже розійшлися по домівках і лишились тільки ми, дівчатка. Для тебе то була справа особиста.

— Збіса правду кажеш, — мовив Ралф. — І досі така є. Й оскільки тут лишились тільки ми, дівчатка, то дозволь нагадати, що ти не просто так собі погодився. У тебе восени вибори, і такий ефектний, резонансний арешт аж ніяк тобі не зашкодить.

— Я про це взагалі не думав, — відказав Семюелз.

— Гаразд. Ти про це взагалі не думав, просто поплив за течією, але якщо ти вирішив, що той арешт на бейсбольному стадіоні відбувся тільки через мого сина, то раджу тобі ще раз й уважніше придивитися до фотографій із місця злочину та згадати про додаток до звіту про розтин, що надіслала Фелісіті Акерман. Такі хлопці на одній жертві ніколи не спиняються.